Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С.С.,

суддів: Крижановського В.Я., Литвинова О.М.,

за участю прокурора Гладкого О.Є.,

захисника ОСОБА_1,

законного представника ОСОБА_2,

розглянула в судовому засіданні 1 грудня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами законного представника потерпілої ОСОБА_3 — ОСОБА_2, захисника потерпілої ОСОБА_1 на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 16 травня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Вінницької області від 3 серпня 2011 року.

Цим вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 155 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком в 1 рік.

Судом вирішено питання стосовно долі речових доказів.

ОСОБА_4 визнано винним і засуджено за те, що він 8 липня 2010 року близько 1-ї год., знаходячись у дачному будинку, розташованому по АДРЕСА_1 Калинівського району, знаючи, що ОСОБА_3 є неповнолітньою, міг і повинен був передбачити, що остання не досягла статевої зрілості, однак не переконавшись у цьому, з її добровільної згоди вступив у статеві зносини з нею, що підтверджується висновком експерта від 11 серпня 2010 року № 133.

У касаційній скарзі захисник потерпілої ОСОБА_1 просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на додаткове розслідування. Зазначив, що суд, не проаналізувавши достатньою мірою зібрані у справі докази, дійшов неправильного висновку про винність лише одного ОСОБА_4 у вчиненні зазначеного злочину, не притягнувши до відповідальності і його співучасника. У зв’язку з цим, на думку захисника, кваліфікація дій за ч. 1 ст. 155 КК України є невірною, оскільки слід було кваліфікувати їх дії за ч. 4 ст. 152 КК України.

У своїй скарзі законний представник ОСОБА_2 поставила питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_4 та направлення справи на нове розслідування, оскільки, на її думку, досудове розслідування та судовий розгляд справи було проведено без повного, всебічного та об’єктивного дослідження усіх обставин справи.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечив проти задоволення касаційних скарг, захисника ОСОБА_1 та законного представника ОСОБА_2, які підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити, скасувавши судові рішення у цій справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

У скарзі захисник та законний представник послалися на однобічність і неповноту судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України, тоді як ці обставини не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Тому зазначені доводи захисника не можуть бути підставою для скасування постановлених щодо ОСОБА_4 судових рішень.

Об’єктивність оцінки зазначених у вироку доказів перевірив апеляційний суд. При цьому він не виявив порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених у вироку доказів з боку суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 67 КПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок. Касаційний суд у ході перевірки матеріалів справи встановив, що місцевий суд повністю дотримався вимог зазначеного закону.

Суди першої та апеляційної інстанцій перевіряли доводи клопотань, апеляцій щодо направлення справи на додаткове розслідування та дійшли висновку, що вони є безпідставними, стосовно притягнення до відповідальності за вчинення цього злочину й іншої особи, окрім ОСОБА_4

Як установив орган досудового слідства та підтвердив суд, до ОСОБА_3 8 липня 2010 року не застосовувалося жодного фізичного чи психологічного насильства, не було погроз його застосування або використання безпорадного стану потерпілої, а це виключає суб’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 152 КК України. Будь-яких доказів на підтвердження цього злочину немає, судом їх не встановлено, тому показання потерпілої ОСОБА_3 та її законного представника ОСОБА_2 не були підтверджені ні на судовому, ні на досудовому слідстві і спростовуються показаннями свідків, засудженого ОСОБА_4 та висновками експертиз, покладеними в основу вироку.

Підстави для направлення справи на додаткове розслідування для притягнення до відповідальності й іншої особи, причетної, на думку скаржників, до вчинення цього злочину, відсутні. Оскільки орган досудового слідства вже здійснював перевірку щодо причетності до скоєння цього злочину іншої особи, і за результатом перевірки виніс дві постанови про відмову в порушенні кримінальної справи: за ст. 152 КК України від 18 липня 2010 року та за ст. 15, ч. 1 ст. 155 КК України від 10 листопада 2010 року. Інших доводів для обґрунтування необхідності направлення справи на нове розслідування скаржники не навели.

Дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 155 КК України.

Покарання, обране йому судом, відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів.

Оскільки порушень вимог кримінального та кримінально-процесуального законів, які би потягли за собою безумовне скасування постановлених щодо ОСОБА_4 судових рішень, судом першої та апеляційної інстанції у справі не допущено, тому підстав для скасування цих рішень за доводами, наведеними у касаційних скаргах захисника, законного представника, та направлення кримінальної справи на додаткове розслідування немає.

Разом із тим, у порядку ст. 395 КПК України підлягає зміні ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 3 серпня 2011 року, у вступній частині якої зазначено, що ОСОБА_4 є неодноразово судимим. Натомість, як убачається з вимоги ВІТ ГУ МВС України у Вінницькій області, що міститься в матеріалах справи (а.с. 171), ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягався.

Враховуючи викладене та керуючись статями 394—396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 16 травня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 3 серпня 2011 року щодо ОСОБА_4 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_1 та законного представника ОСОБА_2 — без задоволення.

У порядку ст. 395 КПК України ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 3 серпня 2011 року щодо ОСОБА_4 змінити, зазначивши у вступній частині про те, що ОСОБА_4 є не судимим.