Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В., суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа без самостійних вимог: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про визнання розпорядження нечинним, зобов'язання вчинити певні дії, -

ОСОБА_4 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа без самостійних вимог: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, у якому просила: визнати розпорядження Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації про відмову у наданні державної допомоги сім'ям з дітьми від 24.03.2014 року нечинним; призначити їй додатковий строк, протягом двох місяців, з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання заяви про призначення одноразової допомоги при народженні дитини.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, задовольнивши позов.

Один із відповідачів у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 народила сина ОСОБА_6, про що 12 січня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві складено відповідний актовий запис №74. У зв'язку з чим, вона 03 лютого 2014 року звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про призначення їй допомоги при народженні дитини.

Розпорядженням Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 березня 2014 року № 04212 вирішено відмовити позивачу у призначені відповідної допомоги, з підстав звернення із вказаною заявою пізніше, ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Відмовляючи у задоволені позову суди попередніх інстанції, прийшли до висновків з якими погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що чинним законодавством, яке регулює дані правовідносини, визначено обов'язкову умову призначення допомоги при народженні дитини, а саме звернення за її призначенням не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини, та, на відміну від інших нормативно-правових актів, не передбачено можливості поновлення строку звернення за призначенням допомоги при народженні дитини у випадку пропуску такого з будь-яких причин. Тому при винесенні оскаржуваного розпорядження відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" № 2811-XII від 21.11.1992 року (2811-12) (далі - Закон 2811) (у відповідній редакції) відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно із статтею 1 Закону 2811 громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених цим Законом (2811-12) , іншими законами або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі, коли міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі (2811-12) , застосовуються правила, встановлені цим договором.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом (2811-12) , встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Відповідно до статті 1 Закону 2811 допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.

У разі народження (встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину.

Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Виказане положення щодо строку звернення зацікавленої особи до відповідного органу для можливості отримання відповідної допомоги також дублюється у пункті 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.2001 року № 1751 (1751-2001-п) (прийнятого на викання Закону № 2811 (2811-12) ).

З врахуванням зазначеного, даний строк є визначальним для можливості отримання позивачем допомоги при народженні її сина.

Як вбачається з матеріалів справи 12 місячний строк звернення до відповідного Управління праці та соціального захисту населення, яким відраховується від дати народження дитини, позивачем був пропущений. А тому, відсутні підстави вважати, що оскаржуване розпорядження є протиправним.

При цьому, колегія суддів Вищого адміністративного суду України критично відноситься до доводів представника позивача, викладених у касаційній скарзі, про фізичну неможливість позивача вчасно звернутись до відповідача з метою отримання відповідної допомоги (виправлення допущеної помилки у фамілії матері при отриманні свідоцтва), так як матеріали не містять будь-якого належного та допустимого доказу фактичного звернення, навіть із наявним свідоцтвом про народження дитини (виявленою помилкою) до Управління праці та соціального захисту населення, що вказує на не вчинення позивачем необхідних дій по реалізації, на сам перед, свого права, передбаченого Конституцією та міжнародними нормами права, права дитини, про що неодноразово наголошується у касаційній скарзі, на отримання держаної допомоги.

Зауваження висловлені у касаційній скарзі, щодо порушення судами попередніх інстанцій ієрархії застосування норм права (не надано переважного права міжнародним договорам) з посиланням на статтю 9 Кодексу адміністративного судочинства України не розглядаються колегією суддів, оскільки зазначені положення міжнародного права не регулюють строку звернення батьків (одного із них) до компетентних органів з метою отримання вказаною допомогою. Вони, зокрема ті, що процитовані у касаційній скарзі, закріплюють основоположні права як дитини, так і їх сімей, а відтак не можливо стверджувати про ігнорування чи не застосування їх судом апеляційної інстанції при прийнятті судового рішення.

Щодо інших, на погляд представника позивача, допущених порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час розгляду даної справи, такі як формальне ставлення до своїх професійних обов'язків та відсутність прагнення повно та всебічно з'ясувати обставини справи, порушення таємниці нарадчої кімнати, то колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає про неможливість здійснення перевірки даних фактів, так як вони однозначно не підтверджуються матеріалами справи, та не відносяться до повноваження суду касаційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа без самостійних вимог: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про визнання розпорядження нечинним, зобов'язання вчинити певні дії, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.