Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий суддя: Вербицька О.В. Судді: Острович С.Е. Федоров М.О. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р.

у справі № 820/17521/14

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Харків-Продукт"

до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

Приватне виробничо-комерційне підприємство "Харків-Продукт" (далі - позивач, ПВКП "Харків-Продукт") звернулось до суду з позовом до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, Західна ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 р. позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення Західної ОДПІ № 0000532211 від 26.09.2014 року.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі Західна ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Західною ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.04.2014 року по 30.06.2014 року.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пп. 198.3, 198.6 ст.198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 723446,00 грн. за рахунок завищення податкового кредиту.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.09.2014 р. № 0000532211 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 723446 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 180861,50 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПАТ "Сонячна Долина", ТОВ "Виробничо-торгівельне підприємство "Укрпродукт", ТОВ "Альфа ЛТД", ТОВ "Профтехконструкція", ТОВ "Стандартопт", ТОВ "АСС-Трейд" укладалися господарські договори.

Виконання зазначених договорів підтверджено належним чином складеними первинними документами: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, оборотно-сальдовими відомостями та картками складського обліку матеріалів.

З метою подальшої реалізації придбаної продукції позивачем було укладено договори з ТОВ "ЮБС Логістика Холод", ТОВ "АСС", ТОВ "Інвест Трейд ЛТД", ПП "Три С-Фелікс", реальність яких підтверджено первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з контрагентами, що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування податкового кредиту.

Крім того, на час здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 р. та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.