2а-8578/12/2670 Про скасування податкового повідомлення-рішення щодо правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість - 30.10.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2012 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецрембуд-2000»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

У червні 2012 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000182306 від 01.03.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2012 року позов було задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у у Оболонському районі м. Києва ДПС - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2012 року -без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з TOB "Екосвіт Україна" за період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р.

Перевіркою встановлено, що взаємовідносини позивача з TOB "Екосвіт Україна" ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу від 01.07.2011 р. № 58, за яким, TOB "Екосвіт Україна" як продавець, зобов'язувався передати у власність позивача, як покупця, товар -будівельні матеріали, а останній, в свою чергу, зобов'язувався, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити відповідний товар.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар - будівельні матеріали, TOB "Екосвіт Україна" були видані позивачу наступні первинні документи: видаткові накладні від 01.08.2011 р. № 30 на загальну суму 536 528,15 грн. (в т.ч. ПДВ - 89 421,36 грн.), від 25.08.2011 р. № 85 на загальну суму 70 527,14 грн. (в т.ч. ПДВ- 11 754,52 грн.); податкові накладні від 01.08.2011 р. № 1 на загальну суму 536 528,15 грн. (в т.ч. ПДВ - 89 421,36 грн.), від 25.08.2011 р. № 17 на загальну суму 70 527,14 грн. (в т.ч. ПДВ - 11 754,52 грн.). Оплата придбаного товару позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 17.08.2011 р. № 119, від 26.08.2011 р. № 217, від 09.09.2011 р. № 239, від 09.09.2011 р. № 238, від 13.09.2011 р. № 247, від 15.09.2011 р. № 252, від 03.10.2011 р. № 292. На думку позивача, зазначені документи, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит в сумі сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар - будівельні матеріали - 101 175,88 грн.

В той же час, до управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Оболонському районі м. Києва листом від 16.11.2011 р. за №19726/7/23-4010 надійшла від ДПІ у Голосіївському районі м. Києва для використання в роботі довідка від 11.11.2011 р. за № 1370/3-23-40 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання TOB "Екосвіт Україна" щодо підтвердження господарських відносин* із платникам податків покупцями за серпень 2011 року. У довідці зокрема вказано, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва отримано висновок від ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 08.11.2011 р. б/н щодо наявності ознак "фіктивності" та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності TOB "Екосвіт Україна". ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва складено акт незнаходження за юридичною адресою: м. Київ, вул. Лесі Українки, д. 26 М. В ході відпрацювання СГД у ланцюгу постачання було встановлено СГД з ознаками фіктивності, що підтверджено експертним дослідженням, за висновком якого встановлено ознаки підробки.

В акті перевірки відповідач зазначив: «В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) для TOB TOB "Екосвіт Україна" підприємствами-постачальниками, що свідчить про те, що правочини між TOB "Екосвіт Україна" та постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до п.п. 1,2 ст.215, пп.5 ст. 203 Цивільного кодексу України і нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Враховуючи те, що у TOB "Екосвіт Україна" відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, виробничі активи, складські. приміщення, транспортні засоби, то операції TOB "Екосвіт Україна" не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні п.1.32. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) ».

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про безтоварність операцій між TOB "Екосвіт Україна" та позивачем, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб та ухилення від сплати податків, а також про те, що правочин (договір), укладений між ними суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. Крім того, податкові накладні, видані TOB "Екосвіт Україна" на користь позивача у серпні 2011 року, не прийняв у якості підтвердження податкового кредиту в силу їх юридичної недійсності.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.01.2012 р. № 34/23-6/3103581 в якому з посиланням на порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п. 198.2., п. 198.3.. п. 198.6. ст.198. п.201.2. ст.201 Податкового кодексу України, зроблено висновок про заниження податку на додану вартість у сумі 10117,00 грн., у тому числі, за серпень 2011 р. на суму 101 176,00 грн.

На підставі акта перевірки від 19.01.2012 р. № 34/23-6/3103581, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 01.03.2012 р. № 0000182306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 101 176,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 25 294,00.

Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність задовольнити даний позов в повному обсязі.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (2755-17) , він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України (254к/96-ВР) та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або. третіх осіб. Нікчемними визнаються зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувач» товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що доводи відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та контрагентом є необґрунтованими.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а) п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. .

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари'послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" (996-14) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку - господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за надані послуги, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Відповідно до ст.1 зазначеного закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть. складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379 (z1333-11) , визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими контрагентом видатковими та податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством - вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Крім того, на момент прийняття оскаржуваного рішення від 01.03.2012 р. № 0000182306. рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 12.01.2012 р. у справі № 2а-19073/11/2670 за позовом TOB "Екосвіт Україна" до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними дій, визнані незаконними дії ДПІ у Голосіївському районі м. Києва по проведенню зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків-покупцями за серпень 2011 року, що оформлені довідкою "Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин із платникам податків-покупцями за серпень 2011 року" № 1370/3-23-40 від 11.11.2011 р., яке на даний час набрало законної сили (Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 р. постанова Окружного адміністративного суду міста Києві від 12.01.2012 р. у справі № 2а-19073/11/2670 залишена без змін).

З огляду на викладене, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.