Суддя Вищого адміністративного суду України Донець О.Є., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України - Порошенка Петра Олексійовича, Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - Лутковської Валерії Володимирівни про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, -

ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати неправомірними дії відповідачів щодо створення умов дискримінації шляхом прийняття Закону України від 22.05.2015 № 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (484-19) , Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) , в частині яким Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) викладено в новій редакції, та зобов'язання вчинити дії по припиненню дискримінації.

Згідно з ч. 4 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України Вищому адміністративному суду України, як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України регулює ст. 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частиною першою якої її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) актів Вищої ради юстиції; 3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції; 4) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач оскаржує бездіяльність відповідачів в процесі прийняття Законів України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (590-18) , "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , що призвела, на думку позивача, до її дискримінації порівняно із суб'єктами права подання до Конституційного Суду України звернень щодо офіційного тлумачення законів України (визнання їх неконституційними), а також позбавила громадян права на оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відмову у відкритті дисциплінарних проваджень.

При цьому, позивач зазначає про недотримання відповідачами при прийнятті зазначених вище Законів приписів Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , фактично порушуючи питання про необхідність надання Вищим адміністративним судом України оцінки вказаним вище Законам на предмет їх відповідності Конституції України (254к/96-ВР) та діючим законам.

Відповідно до принципу поділу державної влади в Україні (ст. 6 Конституції України) органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) межах і відповідно до законів України.

Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів відповідно до пункту п'ятого статті 85 Конституції України.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 27.03.2002 № 7-рп/2002 (v007p710-02) імперативно визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до ч. 2 ст. 147, ч. 1 ст. 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

У Рішенні Конституційного Суду України від 17.10.2002 N 17-рп/2002 (v017p710-02) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в ст. 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.

Крім того, в Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що учасниками законодавчого процесу на його відповідній стадії, а отже, учасниками законотворчості, є визначені в ч. 1 ст. 93 Конституції України суб'єкти права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України - зокрема Президент України. Реалізація права законодавчої ініціативи і права вето означає лише участь відповідних органів у здійсненні власне парламентської функції законотворчості.

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що Верховна Рада України при розгляді та прийнятті законів та Президент України при підписанні законів чи при утриманні від їх підписання не виконують владних управлінських функцій, а реалізовують свої повноваження щодо законодавчої діяльності, що дає підстави зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема, Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції, не поширюється на спори про визнання протиправною бездіяльності при прийнятті законів.

Разом з тим, Конституційним Судом України може бути визнаний неконституційним правовий акт Верховної Ради України, у процесі прийняття чи схвалення якого або набрання ним чинності було порушено процедурні вимоги, що встановлюються безпосередньо Конституцією України (254к/96-ВР) , за умови набрання ним чинності.

Виходячи з положень, визначених ч. 1 ст. 2, ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, викладених у пункті 4 Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 (v019p710-11) у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень, в тому числі ч. 3 ст. 17 КАС України, Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій. Адже відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, захисту підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових правовідносинах з відповідачами і саме при здійсненні ними чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2015 року (справа № 21-577а14).

З урахуванням наведеного та відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 КАС України, у відкритті провадження слід відмовити, оскільки заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На виконання частини шостої статті 109 КАС України суд роз'ясняє позивачу, що розгляд даної категорії справ віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 17, 18, 109, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Президента України - Порошенка Петра Олексійовича, Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - Лутковської Валерії Володимирівни про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.

Ухвала оскарженню не підлягає.