Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Приходько І.В.

секретар судового засідання Мартиненко Г.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 27.08.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНС-ГЕМ" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013

у справі № 826/7696/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНС-ГЕМ"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПНС-ГЕМ" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві) про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0006662290 від 16.05.2013; № 0006672290 від 16.05.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань підтвердження фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ "Трейд-Ком.Ін", ТОВ "Компанія "Мармур ЛТД" за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 та складено акт № 1220/22-90/19492052 від 24.04.2013

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0006662290 від 16.05.2013, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1053441 грн.: 842753 грн. основний платіж, 210688 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0006672290 від 16.05.2013, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 1003278 грн.: основний платіж 802622 грн., штрафні (фінансові) санкції 200656 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1802622 грн.; пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138 ПК України, що призвело до зниження податку на прибуток за 2012 рік на 842753 грн., безпідставно віднесено до складу податкового кредиту та валових витрат коштів, сплачених при взаємовідносинах з ТОВ "Трейд-Ком.Ін", ТОВ "Компанія "Мармур ЛТД", оскільки правочини, укладені позивачем з такими контрагентами без мети настання реальних наслідків та є нікчемними.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України (2755-17) , підставами для формування податкового кредиту є: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку.

Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Вказаним свідчить про безпідставність посилання податкового органу та судів попередніх інстанцій на інформацію, отриману відповідачем від ДПІ, про те, що позивачем отримано від контрагентів видаткові та податкові накладні без мети реального настання правових наслідків, з єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій, тобто отримання податкової вигоди, а саме заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, судами попередніх інстанцій допущено порушення п.198.3 ст.198, п.198.2 ст.198, п.198.2 ст. 198 ПК України, водночас фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарських операцій.

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено відсутність фактичного здійснення постачання по договірних взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами, оскільки контрагенти позивача ТОВ "Компанія "Мармур ЛТД", ТОВ "Трейд-Ком.Ін"

Під час розгляду справи судам першої та апеляційної інстанції слід було встановити реальне виконання спірних господарських операцій, дослідити досягнення учасниками договору мети його укладення, вжиття податковими органами заходів щодо фіктивного підприємства, зокрема, зняття з податкового обліку, закриття рахунків в установах банків тощо.

Проте, суди обмежились посиланням на відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення не дослідивши на підставі належних доказів фактичне виконання умов договорів, укладених позивачем з ТОВ "Компанія "Мармур ЛТД", ТОВ "Трейд-Ком.Ін" є нікчемними.

Суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а мусять ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Варто також зазначити, що поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.

Лише після встановлення та визнання доведеними зазначених фактичних обставин, які мають значення для справи, можливий аналіз законодавства, що підлягає застосуванню до відносин між сторонами.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНС-ГЕМ" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 у справі № 826/7696/13-а задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНС-ГЕМ" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 у справі № 826/7696/13-а скасувати.

Справу № 826/7696/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236- 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.