Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Кравцова О. В., Маслія В. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Першотравневого районного суду міста Чернівці від 25 червня 2014 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Чернівецької митниці Міндоходів про визнання дій протиправними, визнання неправомірною та скасування постанови,

ОСОБА_4 звернулась з позовом до Чернівецької митниці Міндоходів про визнання дій протиправними, визнання неправомірною та скасування постанови.

Постановою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 червня 2014 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким в позові відмовлено

Не погоджуючись із рішеннями судів, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідач в запереченнях просив залишити скаргу без задоволення.

Судами встановлено, що на митну територію України ОСОБА_5 ввезено товар, який не оформлений у митному режимі, а саме: м'ясо морожене куряче механічної обвалки (фарш), тепловий, кулінарній обробці та консервуванню не піддавався, що знаходився на 21 палеті, в кількості 21 145 кг, загальною вартістю 110 834 грн. 00 коп.

Даний товар прийнято на склад митного органу відповідно до ст. 238 МК України.

У зв'язку із відсутністю умов зберігання вказаного товару та приміщення, так як товар за своїми характеристиками підлягав зберіганню при температурі - 180С, між митним органом та позивачем укладено договір зберігання № 310 від 23 жовтня 2013 року, відповідно до умов якого вказаний товар зберігався у приміщеннях, розташованих у АДРЕСА_1, на граничний термін 90 днів.

23 жовтня 2013 року Чернівецькою митницею Міндоходів прийнято рішення № 40800/0058 про тимчасове створення зони митного контролю на території вказаного складу, площею 25,55 м2 (холодильна камера на складі, де прийнято на зберігання майно), яке належить позивачу та розташоване у АДРЕСА_1.

Даний товар на підставі акту приймання-передачі № 26 переданий позивачу на зберігання 23 жовтня 2013 року відповідно до наказу Державної митної служби України від 30 травня 2012 року № 627 (z1097-12) "Про затвердження Порядку складу митного органу", договору зберігання.

У зв'язку із закінченням бюджетного року та необхідністю в продовженні зберігання майна 16 січня 2014 року між митним органом та позивачем переукладено договір зберігання з метою реалізації подальшого виконання умов договору в частині оплати договірних зобов'язань, яка здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

Згідно із п. 1.1. договору зберігання визначено, що митниця передає підприємству, а підприємство приймає на зберігання з 23 жовтня 2013 року до моменту звернення митниці, включно, та зобов'язується повернути митниці у схоронності майно, передане на зберігання згідно акту приймання-передачі.

Підприємство повертає майно повністю після припинення договору (п. 2.1.9 договору).

При цьому, пунктом 2.1.7 договорів зберігання (№ 310 та № 50) визначено, що позивач зобов'язується за першою вимогою митниці надати доступ до майна і перевірки умов зберігання, а згідно із п. 2.1.8 - повернути майно митниці повністю або частково за першою вимогою останньої не пізніше 1-го дня з часу отримання такої вимоги.

У зв'язку з тим, що терміни зберігання товару на складі митниці закінчились, Чернівецька митниця Міндоходів неодноразово зверталась до позивача з вимогою надання доступу до складських приміщень, що підтверджується листами відповідача від 11 лютого 2014 року № 24-70-05/1138, від 18 лютого 2014 року № 24-70-05-16/01/1414, від 20 лютого 2014 року № 24-70-03-01/01/1418, від 26 березня 2014 року № 24-70-51-13/01/2403, які залишені без задоволення.

08 квітня 2014 року Чернівецька митниця звернулася до позивача з листом, в якому вкотре просила надати доступ до приміщення, на що 09 квітня 2014 року факсимільним зв'язком позивачем надана відмова у зв'язку із тим, що останній перебуває в стані тимчасової непрацездатності.

09 квітня 2014 року Чернівецька митниця повторно звернулась до позивача з вимогою у листі № 24-70-05-16/01/2861 про надання доступу до приміщення 10 квітня 2014 о 12 год. та повідомила, що в разі невиконання даної вимоги, зберігача буде притягнуто до адміністративної відповідальності.

У зв'язку з тим, що 10 квітня 2014 року не забезпечено вільного доступу до приміщення, митним органом складено відповідний акт.

19 травня 2014 року постановою в справі про порушення митних правил № 0349/40802/14 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 474 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 8 500 грн 00 коп. за вчинення дій, спрямованих на перешкоджання посадовим особам митного органу на здійснення перевірки обліку товарів, які перебувають під митним контролем.

Не погодившись з діями та рішенням відповідача, позивач заявила цей позов.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про скасування постанови в справі про порушення митних правил, суд першої інстанції зазначив, що позивач не довела ті обставини, на яких ґрунтувалися її вимоги, оскаржувана нею постанова винесена відповідно до вимог чинного законодавства.

Також суд першої інстанції вказав на необґрунтованість вимог позивача в частині визнання дій посадових осіб митного органу по проведенню перевірки обліку товарів, що перебувають під митним контролем на складі протиправними, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 474 МК України передбачена відповідальність саме за перешкоджання посадовій особі органу доходів і зборів, невиконання її вимог під час проведення перевірки обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України та/або перебувають під митним контролем, а не за перешкоджання у вчиненні дій, пов'язаних із подальшою реалізацію товару.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності в діях відповідача протиправності.

Оскільки в апеляційному порядку переглядалось рішення суду першої інстанції в частині визнання дій протиправними, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм права в названій частині.

Колегія суддів погоджується з правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вона ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно із 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому службова особа контролюючого органу, складаючи акт перевірки, зобов'язана надати юридичну оцінку виявленим під час перевірки обставинам. Це є обов'язком службової особи та визначається вимогами до складання акта перевірки. Висновки, які робить службова особа, визначаються рівнем її професійної кваліфікації. Визнання неправомірними оцінок певним обставинам, що їх надає інспектор під час перевірки в акті перевірки, буде обмежувати його у здійсненні ним своїх службових обов'язків, рівно як і у правах, визначених законом для державного службовця (ст. 11 Закону "Про державну службу"). Надалі зазначені висновки повинні братися до уваги органом, що виносить на підставі акта перевірки рішення про притягнення особи до відповідальності, нарівні з іншими доказами, в тому числі запереченнями, наданими особою.

Сам факт констатації/встановлення порушення позивачем вимог Закону щодо ненадання доступу до складських приміщень, зміст акта, сам по собі не буде тягнути правових наслідків для особи, оскільки правові наслідки будуть виникати при прийнятті рішень на основі цих висновків.

Відтак, предметом оскарження мають бути не висновки щодо кваліфікації порушень митних правил особою, а рішення суб'єкта владних повноважень, яке прийнято на підставі його висновків.

Водночас, вищенаведені дії не слід плутати з діями по внесенню недостовірних відомостей у офіційний документ, що має відношення до перевірки та будь-які інші подібні дії (бездіяльність).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції (995_004) , було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Виходячи з всього зазначеного вище, позови до суду про визнання дій по внесенню відповідних висновків до актів не можуть бути задоволені.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що позивач перешкоджала співробітникам митниці в наданні доступу до складського приміщення для здійснення обліку товарів, які перебувають під митним контролем, чим порушила митні правила, за які передбачена відповідальність, а тому дії посадових осіб митного органу по проведенню перевірки є правомірними.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильних висновків судів.

Оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.