Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого: Штульман І.В. (доповідач), суддів: Олексієнка М.М., Стародуба О.П., - розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Сомалі ОСОБА_7 про примусове видворення з України, за касаційною скаргою ОСОБА_6, - представника ОСОБА_7, на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року, -

У березні 2012 року Чопський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся в суд з позовом до громадянина Сомалі ОСОБА_7 про примусове видворення з України.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року, позовні вимоги задоволено. Прийнято рішення про примусове видворення громадянина Сомалі ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з можливістю його перебування в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства протягом строку, необхідного для виконання рішення суду про примусове видворення, але не більш як дванадцять місяців.

У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з'явились, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, то суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сомалі.

ОСОБА_7 16 червня 2011 року був затриманий прикордонним нарядом відділу прикордонної служби "Княгиня" Чопського прикордонного загону за спробу незаконного, поза пунктами пропуску, у складі групи осіб, перетину державного кордону з України в Словаччину, що підтверджується копіями протоколу про адміністративне затримання від 16 червня 2011 року і протоколу особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 16 червня 2011 року.

Під час проведення фільтраційно-перевірочних заходів встановлено, що громадянин Сомалі ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув до України в офіційному порядку 9 жовтня 2010 року через міжнародний пункт пропуску для повітряного сполучення "Бориспіль" з метою вступу на навчання до Сумського державного університету, однак маючи офіційний статус перебування в Україні та дійсну реєстрацію в органах внутрішніх справ, свідомо залишив навчання, зник з місця проживання і реєстрації та вчинив спробу незаконно перетнути державний кордон України, при затриманні повідомив завідомо неправдиві відомості, видавши себе за іншу особу.

Чопським прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України 1 липня 2011 року було прийнято рішення про видворення громадянина Сомалі ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України. Цим рішенням відповідача зобов'язано покинути територію України у термін до 6 липня 2011 року і ОСОБА_7 зобов'язався не пізніше зазначеного терміну залишити територію України через пункт пропуску "Бориспіль", його було ознайомлено з вимогами статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 року № 3929-XII (чинного на час прийняття даного рішення) щодо видворення за межі України.

Проте ОСОБА_7 територію України у добровільному порядку не покинув.

15 липня 2011 року Закарпатським окружним адміністративним судом відносно відповідача було винесено постанову (справа № 2а-0770/2101/11) про його затримання та примусове видворення.

У зв'язку із незакінченням заходів щодо ідентифікації, ОСОБА_7 було поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства "Журавичі", звідки 16 грудня 2011 року він був звільнений.

Зазначене судове рішення виконано не було.

21 березня 2012 року відповідач повторно був затриманий за спробу незаконного, поза межами пропуску, перетину державного кордону з

України в Словаччину, що підтверджується копіями протоколу про адміністративне затримання від 21 березня 2012 року і протоколу особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 21 березня 2012 року.

Під час проведення фільтраційно-перевірочних заходів також було встановлено, що відповідач звертався до Відділу міграційної служби у Вінницькій області Державного комітету України у справах національностей та релігій із заявою про надання статусу біженця. В результаті розгляду зазначеної заяви вказаним відділом прийнято рішення про відмову відповідачеві у наданні статусу біженця і дане рішення ним не оскаржувалось.

Суди встановили, що у ОСОБА_7 відсутні будь-які документи, які дозволяють йому законно перебувати на території України, чи легально вибути за її межі, а також у нього відсутнє місце постійного проживання на території України, немає коштів на існування та виїзд за межі території України самостійно.

Стаття 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (чинного на час звернення до суду із вказаним позовом, далі - Закон № 3773-VI (3773-17) ) визначає порядок примусового видворення іноземців та осіб без громадянства.

Так, згідно частин 1, 4 зазначеної статті Закону № 3773-VI (3773-17) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Іноземці та особи без громадянства перебувають у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, протягом строку, необхідного для виконання рішення суду про примусове видворення, але не більш як дванадцять місяців.

У статті 31 Закону № 3773-VI встановлено підстави заборони щодо примусового повернення чи примусового видворення або видачі чи передачі іноземця та особи без громадянства.

Відповідно до частини 1 вказаної статті Закону № 3773-VI (3773-17) іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Як встановлено судами, відповідач жодних фактів переслідувань або утисків на свою адресу не надав, як і доказів перебування в екстремістських організаціях (політичних, військових), до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов'язані із його расою, національністю, релігійною належністю, політичними поглядами, причетний не був. ОСОБА_7 не надав доказів на підтвердження своїх доводів про те, що у випадку видворення за межі території України для нього існує загроза бути підданим катуванню чи нелюдському або принизливому поводженню чи покаранню в країні його проживання.

Ураховуючи встановлені судами обставини цієї справи та норми законодавства, беручи до уваги наявність постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2011 року по справі № 2а-0770/2101/11, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Сомалі ОСОБА_7 про примусове видворення з України.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів і встановлених обставин справи.

Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_6, - представника ОСОБА_7, - залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року у справі за позовом Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Сомалі ОСОБА_7 про примусове видворення з України - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.