Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Заїки М.М., Олексієнка М.М.,

розглянувши у письмовому провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року по справі № 1570/4211/2012

за позовом ОСОБА_4

до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції

про зобов'язання вчинити певні дії,

У липні 2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано неправомірними дії державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_5 щодо винесення постанови № В-5/523 від 23 лютого 2012 року про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року залишити в силі.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Жовтневим районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист № 2-596/97 від 19 грудня 2007 року щодо стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 щомісячних коштів у сумі 50 грн. на утримання дитини, починаючи з 20 березня 1997 року по 1 листопада 1997 року.

ОСОБА_4 звернулась до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції із заявою, в якій просила вчинити виконавчі дії по виконанню виконавчого листа 2-596/97, виданого Жовтневим районним судом м. Одеси 19 грудня 1997 року.

Постановою державного виконавця № В-5/523 від 23 лютого 2012 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з тим, що виконавчий документ не може бути прийнятий до виконання оскільки відсутній оригінал або дублікат виконавчого листа.

Вважаючи такі дії протиправними, а зазначене рішення державного виконавця неправомірним ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом, в якому зазначила, що відповідно до постанови Верховного Суду України від 20 січня 2010 року спір про оскарження дій державного виконавця підсудний адміністративному суду.

Суд касаційної інстанції вважає, що розглядаючи позовні вимоги, суди першої і апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, розглянувши справу за позовом ОСОБА_4 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про зобов'язання вчинити певні дії по суті в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно частини 2 статті 4 зазначеного Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною 2 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Відповідно до частини 2 статті 85 Закону України "Про виконавче провадження" скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

Розділом VІІ Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року визначено інший порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, тому такі спори не належать до юрисдикції адміністративних судів.

Предметом спору у даній справі є визнання законними дій та рішення державного виконавця по винесенню постанови від 23 лютого 2012 року про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-596/96, виданим 19 грудня 1997 року Жовтневим районним судом м. Одеси про стягнення додаткових коштів на утримання дитини (а.с.8).

Оскільки в даному випадку позовні вимоги заявлено у справі, що стосується виконання судового рішення, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , то такий спір, у відповідності до положень статті 181 КАС України не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене та враховуючи, що відкриття провадження у цій справі та її розгляд помилково здійснено за правилами КАС України (2747-15) , ухвалені по справі постанова Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року та постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року, у відповідності до положень частини 1 статті 228 КАС України підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Керуючись ч. 1 ст. 157, ст. ст. 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року скасувати.

Провадження по справі за позовом ОСОБА_4 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.