Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Кошіля В.В.,

Моторного О.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тєфія", Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у справі № 810/2760/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тєфія" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення та наказу,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тєфія" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Тєфія") звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, правонаступником якої є до Ірпінська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач, Ірпінська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2013 року № 0000682204 та наказу від 16 квітня 2013 року № 203.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року скасовано в частині визнання протиправним та скасування наказу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 16 квітня 2013 року № 203 щодо проведення позапланової невиїзної перевірки. У задоволенні позову Товариству обмеженою відповідальністю "ТЄФІЯ" та в цій частині в задоволенні позову відмовлено. В решті постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року залишено без змін.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, сторони звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами.

Позивач просить постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року скасувати в частині скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позову і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі наказу від 16 квітня 2013 року №203 було проведено позапланова невиїзна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по розрахунках з ФОП ОСОБА_4 за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2012 року.

За підсумками проведеної перевірки складено акт від 29 квітня 2013 року № 492/22-4/35023477 та виявлено порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 596147 грн. за період з січня по вересень 2012 року.

На підставі проведеної перевірки відповідачем 20 травня 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000682204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на суму 745184 грн., в тому числі 596147 грн. - за основним платежем, 149037 грн. - за штрафними санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Тєфія", суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо нереальності угод, укладених позивачем з його контрагентом ФОП ОСОБА_4, які стали підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Окрім того, скасовуючи наказ на проведення позапланової невиїзної перевірки, місцевий суд виходив із того, що надання платником податків відповіді та підтверджуючих документів на запит контролюючого органу виключає необхідність проведення відповідної перевірки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині, Київський апеляційний адміністративний суд зазначив, що оскаржуваний наказ є правовим актом, який був реалізований шляхом проведення перевірки та прийняття за її результатами відповідного податкового повідомлення - рішення, тобто його дія фактично вичерпана.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, сторони посилаються на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України (2755-17) ) податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач в період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2012 року вступав у господарські відносини з ФОП ОСОБА_4, обумовлені договорами транспортного експедирування від 01 січня 2012 року № 1, від 03 січня 2012 року № 1 та від 01 березня 2012 року № 10, згідно з якими транспортний експедитор за дорученням замовника та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, що пов'язані з організацією та забезпеченням перевезень вантажу.

На підтвердження дійсного виконання умов зазначених договорів, позивачем як до перевірки, так і в суді надавались копії первинних документів, що опосередковували здійснення господарських операцій за цими договорами: заявки на виконання транспортного завдання, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг).

На підтвердження факту оплати вартості поставлених послуг, позивачем надано копії рахунків на оплату отриманих послуг, копії витягів із виписок банку по розрахунках.

Внаслідок виконання умов зазначених договорів та оплати поставлених послуг, ФОП ОСОБА_4 виписано податкові накладні, на підставі яких і сформовано податковий кредит.

Отже, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги відповідача не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Так само колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги позивача. Однак вважає за необхідне зазначити наступне.

Особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені статтею 79 ПК України.

Як зазначено у пункті 79.1 зазначеної вище статті, документальна невиїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

У підпункті 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, який був правовою підставою для проведення перевірки у цій справі, передбачено, що перевірка здійснюється за наявності такої обставини: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, з наведеної норми вбачається, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

Суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді.

У такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.

Як зазначено судом апеляційної інстанції податковим органом обґрунтовано видання оспорюваного наказу посиланнями на отримання інформації про невідповідність підпису контрагента позивача у документах, наданих ТОВ "Тєфія", оригінальному підпису ФОП ОСОБА_4

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суб'єктом владних повноважень доведено правомірність наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, оскільки надання позивачем документів на письмовий запит податкового органу, не позбавляє податковий орган права на проведення такої перевірки за наявності у нього фактів, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, а тому суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Вищезазначене також узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, у постанові від 27 січня 2015 року у справі № 21-425а14.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги позивача не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною 3 статті 2201 Кодексу адміністратвиного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тєфія", Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року та постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у справі № 810/2760/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.