Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Калашнікової О.В.,

Суддів: Васильченко Н.В.,

Леонтович К.Г.

секретар судового засідання - Маджар О.М.

за участю представника Генеральної прокуратури України Кузнецової Ю.В.

представника відповідача - Прилипко Ю.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційними скаргами Заступника прокурора міста Києва та Національної академії медичних наук України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року у справі № 826/1636/14 за позовом закритого акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі та збереження аутологічної крові та її компонентів" до Національної академії медичних наук України про визнання нечинним наказу та зобов'язання вчинити дії, -

Закрите акціонерне товариство "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі та збереження аутологічної крові та її компонентів" (ЗАТ "Банк крові") звернулось в суд з позовом до академії медичних наук України про визнання нечинним наказу від 07.02.2003 року № 16 в частині визначення строку на який передається право користування майном до статутного фонду ЗАТ "Банк крові", зобов'язання привести у відповідність до чинного законодавства та наказу всі ніші пов'язані з оскаржуваним наказом документи щодо передачі права користування майном до статутного фонду ЗАТ "Банк крові", шляхом виключення з цих документів строку на який передається таке право користування.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваний наказ в частині визначення строку на який передається право користування майном до статутного фонду ЗАТ "Банк крові" суперечить положенням розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 року № 354-р "Про утворення Державного науково-виробничого комплексу заготівлі і збереження аутологічної крові та ї компонентів" (354-2002-р) , наказу Фонду державного майна України від 21.01.2003 року № 84, якими не встановлено строку на який майно передається позивачу та не відповідає статті 5 Закону України "Про господарські товариства".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року, позов задоволено, визнати нечинним наказ Національної академії медичних наук України від 07.02.2003 № 16 в частині визначення строку (терміну), на який передається право користування майном до статутного фонду ЗАТ "Банк крові", зобов'язано Національну академію медичних наук України привести у відповідність до чинного законодавства та оскаржуваного наказу всі інші, пов'язані з оскаржуваним наказом документи щодо передачі права користування майном до статутного фонду ЗАТ "Банк крові", шляхом виключення з цих документів строку на який передається таке право користування.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, Заступник прокурора міста Києва та Національна академія медичних наук України звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, у яких просять їх скасувати та відмовити у позові.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01.07.2002 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 354-р "Про утворення Державного науково-виробничого комплексу заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів" (354-2002-р) вирішено питання щодо утворення за участю держави та приватних інвесторів Державного науково-виробничого комплексу заготівлі і зберігання аутологічної крові та її компонентів у формі закритого акціонерного товариства, та зобов'язано Фонд державного майна України виступити з боку держави співзасновником Науково-виробничого комплексу.

Пунктом 3 вказаного Розпорядження зобов'язано Академію медичних наук визначити в двомісячний термін разом з Міністерством охорони здоров'я України співзасновників Науково-виробничого комплексу та подати Фонду державного майна пропозиції щодо формування переліку державного майна (майнових прав), яке передається до статутного фонду Науково-виробничого комплексу для забезпечення його діяльності.

Листом № 3.22-10/1892 від 15.10.2002 року Міністерство охорони здоров'я України, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 року № 354-р (354-2002-р) , повідомило Фонд державного майна України про те, що не заперечує щодо створення Науково-виробничого комплексу у формі закритого акціонерного товариства та визначення недержавним співзасновником закритого акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю " БіоМедТранс " з 49% пакетом акцій. Державні корпоративні права складають 51%.

Крім того, у додатку до вказаного листа Міністерство охорони здоров'я України зазначило перелік майна, право користування на яке передається до статутного фонду закритого акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі та збереження аутологічної крові та її компонентів", та яке перебуває на балансі Академії медичних наук України.

Згідно з наказом Фонду державного майна України № 84 від 21.01.2003 року останній погодив створення закритого акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі та збереження аутологічної крові та її компонентів" та виступив його співзасновником.

Наказом Національної академії медичних наук України від 07.02.2003 року № 16 "Про приймання-передачу у користування об'єктів нерухомості (приміщень) в якості внеску до статутного фонду закритого акціонерного товариства "Державний науково-виробничий комплекс заготівлі та збереження аутологічної крові та її компонентів" зобов'язано Науковий центр медицини та Інститут травматології та ортопедії передати у користування (безоплатно) позивачу приміщення відповідно до переліку, при цьому зазначено, що приміщення передаються на строк 10 років.

Статутом позивача передбачається, що в оплату належних йому акцій Товариства Фонд державного майна України вносить право користування приміщеннями терміном на 10 років, перелік яких наведений в додатку до Установчого договору Товариста.

Згідно з пунктом 3.4 статуту позивач є власником майна, включаючи майно, що передано товариству акціонерами в рахунок здійснення ними оплати за акції.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам правових актів, на виконання яких був прийнятий, в частині визначення строку, на який передається право користування майном до статутного фонду позивача.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакціях, чинних на час звернення Товариства та ОСОБА_1. до суду з позовами) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Спір у справі, що розглядається, стосується права користування нежитловими приміщеннями, у якості внеску до Статутного капіталу Товариства, тобто цивільного права, а отже, суди дійшли помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу в користування нежитлових приміщеннь (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності користування юридичною особою спірними нежитловими приміщеннями має вирішуватися у порядку господарської юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. У такому разі суд повинен роз,яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу у порядку адміністративного судочинства, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі- закриттю.

За правилами статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і закриває провадження по справі з підстав, встановлених ст. 157 КАС України.

Керуючись статтями 157, 160, 167, 220, 221, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Національної академії медичних наук України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі закрити, роз'яснити сторонам, що спір підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239- 240 Кодексу адміністративного судочинства України.