Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Чумаченко Т. А., секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: представника позивача - Макаренка Т. В.,

представника відповідача - Дорошенко О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" звернулось з позовом до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року № 788/6175 (ra0788023-11) "Про визнання таким, що втратив чинність п. 1 рішення Київської міської ради від 10 липня 2003 року № 638-5/798" (Рішення N 788/6175).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись з рішенням суду, апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що рішенням Київської міської ради від 10 липня 2003 року № 638-5/798 (ra38-5023-03) припинено Центральній клінічній лікарні (правонаступником якої є Олександрівська клінічна лікарня м. Києва) право користування частиною земельної ділянки, площею 0,45 га, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 22 березня 1965 року № 1960, і зараховано зазначену ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови.

Також вказаним рішенням припинено Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України право користування частиною земельної ділянки, площею 0,06 га, відведеної відповідно до п. 7 рішення Київської міської ради депутатів трудящих від 21 вересня 1999 року № 104/1-478, та зараховано зазначену ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови.

Окрім того, цим рішенням затверджено проект відведення земельної ТОВ "Житло-Буд" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку на вул. Шовковичній, 39/1-а у Печерському районі м. Києва та передано вказаному Товариству земельну ділянку, площею 0,51 га, в довгострокову оренду на 15 років.

Рішенням Київської міської ради від 14 липня 2011 року № 788/6175 (ra0788023-11) (Рішення № 788/6175) п. 1 рішення Київської міської ради від 10 липня 2003 року № 638-5/798 (ra38-5023-03) визнаний таким, що втратив чинність.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Київської міської ради, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ "Житло-Буд", суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на користування земельною ділянкою припинене з підстав, не передбачених ст. 141 ЗК України.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в позові, дійшов протилежного висновку.

Окрім того, вказав на не застосування до даних правовідносин ст.ст. 99, 100 КАС України, виходячи з положень п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, з урахуванням п.п. 3 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (4176-17) (далі - Закон № 4176-VI (4176-17) ), згідно з якими особа протягом трьох років з дня набрання чинності Законом № 4176-VI (4176-17) має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право цієї особи.

Колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанцій передчасними.

Відповідно до приписів ч.ч. 1 - 3 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Аналіз наведених вище редакцій ч.ч. 2 і 3 ст. 99 КАС України дає підстави для висновку, що ці норми права застосовуються до публічно-правових відносин, оскільки право на застосування встановлених іншими законами строків, відмінних від визначених у ч. 2 ст. 99 КАС, стосується звернень до суб'єкта владних повноважень, а передбачене ч. 3 цієї статті таке ж право стосується публічної служби, тобто також публічно-правових відносин.

Наслідки пропуску цих строків встановлені статтею 100 КАС України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI (2453-17) ), відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Така редакція цієї статті характеризує її як норму процесуального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України (чинної до внесення до неї змін Законом № 4176-VI (4176-17) ) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Незважаючи на характер правопорушення, у згаданій нормі права йдеться про порушення права у сфері публічно-правових відносин.

Утім, норми процесуального права, якими врегульовані публічно-правові відносини, містяться в КАС (2747-15) . Зокрема, статтями 99, 100 цього Кодексу визначені строки звернення до адміністративного суду та наслідки пропущення таких строків.

Визначене абз. 2 ч. 2 ст. 99 КАС України правило, що цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду, стосується лише суб'єктів владних повноважень.

Наслідки спливу позовної давності, визначені ст. 267 ЦК України, на публічно-правові відносини не поширюються.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування інших, ніж визначені ст.ст. 99, 100 КАС, правил щодо строків звернення до адміністративного суду, зокрема тих, що зазначені в ст. 268 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 15 жовтня 2013 року по справі № 21-240а13.

Як встановлено судами, позивач звернувся з позовом до суду 05 листопада 2013 року, тоді як оскаржуване рішення прийнято відповідачем 14 липня 2011 року, тобто після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України.

Наслідки пропуску цих строків встановлені ст. 100 КАС України, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Отже, аналіз наведеної вище редакції ч. 1 ст. 100 КАС дає підстави вважати, що суд повинен самостійно, на свій розсуд, застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду.

Згідно із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неповнота у встановленні фактичних обставин справи привела до порушення судами норм процесуального права, що в свою чергу не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.

Оскільки судом апеляційної інстанції допущені порушення норм процесуального права, справа підлягає направленню до цього суду на новий розгляд для надання оцінки пропуску строку звернення позивача до адміністративного суду та причинам його поважності, за результатом чого застосувати положення статті 100 КАС України.

Керуючись статтями ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.