Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростишівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014

та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2014

у справі № 806/476/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брусилів-м'ясо"

до Коростишівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "Брусилів-м'ясо" звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Коростишівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 21.01.2014 № 0000032200, № 0000052200, № 0000042200, № 0000181700.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ "Брусилів-м'ясо" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, складено акт № 105/22/30154921 від 25.12.2013, в якому зафіксовані порушення, зокрема: п. 138.2, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період, що перевірявся, на загальну суму 3 826 793 грн. та завищено податок на прибуток у розмірі 823 782 грн., в т.ч.: по періодах: 4 квартал 2011 року - 231 790 грн., 1 квартал 2012 року - 163 795 грн., 2 квартал 2012 року - 319 372 грн., 3 квартал 2012 року - 451 906 грн., 4 квартал 2012 року - 591 992 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 630 649 грн., в т.ч.: за жовтень 2011 року - 39 300,83 грн., листопад 2011 року - 59 661,42 грн., грудень 2011 року - 69 001,17 грн., 50 443,33 грн., лютий 2012 року - 44 159,42 грн., березень 2012 року - 28 601,33 грн., квітень 2012 року - 60 129,42 грн., травень 2012 року - 9 303,67 грн., червень 2012 року - 54 041 грн., липень 2012 року - 58 568,32 грн., серпень 2012 року - 25 511,33 грн., вересень 2012 року - 20 748 грн., жовтень 2012 року - 39 968,25 грн., листопад 2012 року - 32 310,85 грн., грудень 2012 року - 38 900,33 грн. та занижено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 7 150 грн., в т.ч. по періодах: січень 2012 року - 6 792 грн., серпень 2012 року - 358 грн.; пп. 168.1.4 п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасно перераховано податковим агентом податок на доходи фізичних осіб під час виплати доходу на користь фізичної особи в сумі 236,80 грн. та нараховано пеню у розмірі 2,33 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки 21.01.2014 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000032200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 971 780 грн., в т.ч.: 823 782 грн. основного платежу та 147 998 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000052200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 788 310 грн., в т.ч.: 630 648 грн. основного платежу та 157 662 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000042200 про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість на 7 150 грн.;

- № 0000181700 про нарахування суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 569,20 грн.

Також судами встановлено, що в перевіряємий період позивач мав договірні правовідносини з наступними контрагентами:

- ФГ "Марися-07" (товаровиробник) по договору від 18.08.2008, за яким підприємство зобов'язується поставити позивачу свинину в живій вазі;

- ТОВ "Аларіт Агро" за договорами від 01.01.2011 та від 05.01.2012, згідно яких товариство зобов'язується передати товар (м'ясо свинини, яловичини та субпродукти) у кількості і строки передбачені договорами, а позивач прийняти та оплатити їх вартість;

- ТОВ "Вікос" за договором від 31.01.2012, згідно якого товариство зобов'язується передати товар (м'ясо свинини, яловичини та субпродукти) у кількості і строки передбачені договором, а позивач прийняти та оплатити їх вартість.

Факт виконання укладених договорів судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: податковими та видатковими накладними, рахунками-фактури, корінцями прийомних квитанцій, корінцями ветеринарних свідоцтв, подорожніми листами, банківськими виписками.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 зазначеного Кодексу до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України (2755-17) можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ФГ "Марися-07", ТОВ "Аларіт Агро" та ТОВ "Вікос", що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Крім того, судами обох інстанцій встановлено неправомірність нарахування штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням № 0000181700 від 21.04.2014, оскільки недостовірні дані в розрахунку форми 1-ДФ за 3 квартал 2012 року, подані позивачем, не призвели до зміни податкових зобов'язань платника податку.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Коростишівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області відхилити.

Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .