2а-1670/4519/12 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, яким було збільшено грошове зобов'язання за платежем з податку на додану вартість - 23.10.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2012р. по справі № 2а-1670/4519/12

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

Позивач, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (надалі - позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.03.2012 № 0000711703, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в загальному розмірі 94 821 грн., в т.ч. за основним платежем - 76 357 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 18 464 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 року частково задоволено позовні вимоги.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову суду, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції доводи скарги підтримав у повному обсязі з підстав і мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності постанови суду першої інстанції.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (ідентифікаційний код 2095501091) зареєстрований виконавчим комітетом Полтавської міської ради 14.09.1995, про що йому видано свідоцтво Серії В00 № 791669, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців 25880170000001498.

Позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві з 14.09.1995 на загальній системі оподаткування, з 21.01.2011 зареєстрований платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 21.01.2011 № 100319587 серії НБ № 275933, індивідуальний податковий номер 2095501091.

У період з 20.01.2012 р. по 09.02.2012 р. відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р..

Перевіркою даних звітів про застосування РРО було встановлено, що виручка від реалізації товарів за 11 місяців (з березня 2009 по січень 2010) становить 281 563 грн. 78 коп., а в лютому 2010 -27 067 грн. 90 коп.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що позивачем було порушено п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно якого особа підлягає обов'язковій державній реєстрації як платник податку, у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує 300 000 грн. (без урахування податку на додану вартість), оскільки виручка позивача за період з березня 2009 року по 21.02.2010 склала 300 438 грн. 26 коп., то СГД ФО Колос М.Д. на протязі 20 днів, а саме до 13.03.2010, повинен був подати до ДПІ у м. Полтаві заяву про реєстрацію платником ПДВ.

За результатами перевірки складено акт від 16.02.2012 № 796/1703/2095501091, на підставі висновків якого ДПІ у м. Полтаві винесено податкове повідомлення -рішення від 02.03.2012 № 0000711703, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 94 821 грн., в т.ч. за основним платежем - 76 357 грн., штрафними (фінансовими) санкціями -18 464 грн.

Із вищевказаним податковим повідомленням - рішенням позивач на погодився та оскаржив його в адміністративному порядку, рішенням Державної податкової служби у Полтавській області від 18.05.2012 № 121/К/10 -215 та рішенням Державної податкової служби України від 21.06.2012 № 14918/К/10-2318 скарги були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення -рішення без змін.

Не погодившись з винесеним повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача в частині задоволення позову правомірні та такі, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин) платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Згідно п.п. 4.1.4 вищевказаної статті податкові декларації подаються за базовий податковий період, що дорівнює, зокрема, у випадку позивача календарному кварталу та розраховуються наростаючим підсумком на підставі показників податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали та рік.

При цьому абзацом 2 цієї ж норми визначено, що для цілей підпункту 4.1.4 цього пункту під терміном "базовий податковий період" слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений відповідним законом з питань оподаткування.

Тобто після завершення звітного податкового року починається новий звітний податковий рік і податкова звітність формується з нуля, за винятком тих сум, які підлягають перенесенню в декларацію нового року (напр. від'ємне значення).

Судом першої інстанції правомірно зазначено, підтверджується в суді апеляційної інстанції, що виходячи із аналізу вищевказаних норм, при обрахуванні перевищення гранично допустимої виручки в розмірі 300 000 грн., встановленого п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" для виникнення обов'язку у платника податку зареєструватися платником ПДВ, слід виходити із дванадцяти послідових календарних місяців звітного року.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем за результатами квартальних звітів подано декларацію про доходи за 2009 рік, де задекларована виручка від реалізації товару на загальну суму 281 677 грн. 28 коп., при цьому розбіжностей між даними, зазначеними позивачем у вказаній декларації, та між даними перевірки не встановлено.

Колегія суддів зазначає, що доказів перевищення позивачем гранично допустимого розміру у 300 000 грн. по завершенню звітного податкового 2009 року відповідачем до суду не надано.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в зазначеній вище частині, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення - рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення, в частині задоволення позовних вимог, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2012р. по справі № 2а-1670/4519/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.