2а-13288/12/2070 Про стягнення коштів за податковим боргом з податку на додану вартість - 29.07.2015 Прийняття

касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року у справі № 2а-13288/12/2070 за позовом Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж про стягнення коштів за податковим боргом,

Ізюмська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області Державної податкової служби (далі по тексту - позивач, Ізюмська ОДПІ) звернулась до суду з поданняv про стягнення з рахунків Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (далі по тексту - відповідач, Ізюмське КПТМ) на користь Державного бюджету України заборгованість у розмірі 116025,00 грн. з податку на додану вартість, визначену відповідачем у податковій декларації.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року подання задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року скасовано, а подання Ізюмської ОДПІ залишено без розгляду.

Вважаючи рішення суду апеляційної інстанцій таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, Ізюмська ОДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з непогашенням Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничного строку її сплати Ізюмською ОДПІ винесено першу податкову вимогу № 1/27 від 16 січня 2004 року та другу податкову вимогу № 2/28 від 21 лютого 2004 року, які вручено поштою.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна активи платника податків знаходяться в податковій заставі.

Суд першої інстанції, задовольняючи подання, виходив з того, що на час розгляду справи сума податкового боргу у розмірі 116025,00 грн. не сплачена, доказів самостійної сплати зазначеної заборгованості відповідачем до суду не надано.

Залишаючи подання без розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропуск податковим органом строку звернення до суду з відповідним поданняv, визначеного частиною 2 статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини на момент звернення податкового органу до суду з позовом є Податковий кодекс України (2755-17) .

Стаття 36 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України (2755-17) ) закріплює, що податковим обов'язком платника податку визнається його обов'язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Такий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором, він є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Проте, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе сам платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України закріплено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.5 названої статті у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналогічна норма була закріплена у підпункту 6.3.2 пункту 6.3 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ.

При цьому, відповідно до положень підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 названого закону податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо:

а) сума податкового зобов'язання або податкового боргу, а також пені та штрафних санкцій (за їх наявності) самостійно погашається платником податків;

б) контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження;

в) рішення контролюючого органу про нарахування суми податкового зобов'язання або стягнення податкового боргу скасовується чи змінюється судом;

г) податкові зобов'язання (крім податкового боргу) розстрочуються або відстрочуються чи стосовно них досягається податковий компроміс та про це зазначається у відповідному рішенні про розстрочення, відстрочення або податковий компроміс;

д) податковий борг визнається безнадійним.

За результатами аналізу наведених положень податкового законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що визначальним питанняv для вирішення справи є встановлення існування у позивача податкового боргу з податку на додану вартість з моменту направлення йому податкових вимог і до моменту звернення податкового органу з поданням.

Також судами не враховано, що відповідно до пункту 1 статті 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та з метою забезпечення оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби згідно з чинними нормативно-правовими актами України наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 (z0843-05) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 року за № 843/11123 (z0843-05) затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України (далі по тексту - Інструкція № 276), яка діяла до 05 грудня 2013 року.

Названою Інструкцією встановлюється порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), надходження яких контролюється органами державної податкової служби і які передбачені бюджетною класифікацією України за доходами до Державного бюджету України, місцевих бюджетів та державних цільових фондів, надходжень на погашення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками, а також сум штрафних (фінансових) санкцій та пені, що застосовуються до платників податків відповідно до чинного законодавства (далі - платежі до бюджету).

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції № 276 (z0843-05) з метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Пунктом 3.6 названої Інструкції закріплено, що форми карток особових рахунків мають лицьовий та зворотний боки. На лицьовому боці картки відображаються умови справляння платежу та дані про платника податків.

Зворотний бік картки відображає стан розрахунків платників з бюджетом (суми нарахованого та сплаченого платежу, пені, штрафних (фінансових) санкцій, плати за кредит щодо розстрочених (відстрочених) податкових зобов'язань, суми податкового боргу, надміру та/або помилково сплачені, та суми, заявлені до відшкодування, й інше).

Станом на час звернення податкового органу із поданням та розгляду справи судами діяв Порядок обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за № 1562/20300 (za562-11) з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту - Порядок № 1588), яким закріплено, що стосовно кожного платника податків, взятого на облік у контролюючому органі згідно з цим Порядком, формується облікова справа. Ведення облікових справ платників податків здійснюється із дотриманням правил діловодства.

З огляду на викладене, для повного та всебічного з'ясування обставин по справі, обов'язковому дослідженню підлягає карта особового рахунку платника податків - відповідача, складена станом на дату звернення податкового органу до суду з відповідним поданням за весь період існування заборгованості по податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року, яка набрала законної сили, за результатами розгляду адміністративного позову Ізюмської ОДПІ до Ізюмського КПТМ про стягнення заборгованості у справі № 820/17886/14 стягнуто заборгованість з податку на додану вартість у сумі 116025,00 грн., визначеній у податковій декларації з податку на додану вартість № 9071900349 від 15 листопада 2012 року, що, відповідно до приписів пункту 4 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для закриття провадження у справі.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дав передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалене ним судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.

Судом апеляційної інстанції не були досліджені докази, які мають суттєве значення для розгляду адміністративної справи, що унеможливлює правильне вирішення спірних правовідносин.

Згідно частин 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.