2а-6790/12/2070 Про скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток - 23.10.2012 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2012р. по справі № 2а-6790/12/2070

за позовом Приватного підприємства «Тетіс-АТ»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Позивач, ПП «Тетіс-АТ», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 28.05.12 р. № 0000422201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 499322,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 59639,0 грн. і № 0000412201 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 68091,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 34046,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.12 р. по справі № 2а-6790/12/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.12 р. по справі № 2а-6790/12/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 744/22-106/2546699 від 15.05.12 р. документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства позивача з питань правильності визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Техно-Асавир»за період: 1 кв. -4 кв. 2010 р., з ТОВ «Бізнес-Консалтинг плюс»за 4 кв. 2010 р. та за період 1 кв. -4 кв. 2011 р. та податкового зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес-Консалтинг плюс»за жовтень-грудень 2011 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; п. 5.2.1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1 ст. 138 ПК України, які призвели до заниження податку на прибуток за 1 квартал 2010 р. на 48715,0 грн., за 2 квартал 2010 р. на 43066,0 грн., за 3 квартал 2010 р. на 45271,0 грн., за 4 квартал 2010 р. на 101499,0 грн., за 1 квартал 2011 р. на 54610,0 грн., за 2 квартал 2011 р. на 61963,0 грн., за 3 квартал 2011 р. на 65893,0 грн., за 4 квартал 2011 р. на 78305,0 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, які призвели до заниження ПДВ за жовтень 2011 р. на суму 35000,0 грн., листопад 2011 р. -18133,0 грн., грудень 2011 р. - 14168,0 грн. (а.с. 57-58, т. 1).

За даними перевіряючих виявлені порушення пов'язані з безпідставним віднесенням до валових витрат та податкового кредиту відповідних сум по операціям з ТОВ «Техно-Асавир»та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс»за угодами, які мають ознаки нереальності, оскільки за інформацією, отриманою відповідачем від ДПІ Жовтневого району м. Харкова, у останнього не було можливості провести зустрічні звірки вказаних платників податків стосовно їх операцій з іншими суб'єктами господарювання (перелік наведений в акті перевірки). Крім того, порушення позивачем вимог податкового законодавства пов'язується з відсутністю у його контрагентів матеріальних, трудових та виробничих ресурсів для ведення господарської діяльності. За таких підстав був зроблений висновок про нікчемність здійснених позивачем правочинів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дослідив укладені позивачем з ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс»договори: купівлі-продажу № 12/06-2010 від 06.12.10 р., предметом якого була поставка спецодягу робочого, взуття робочого, електродів, засобів індивідуального захисту, вогнегасників, рукавиць (а.с. 97, т. 1), надання послуг № 07/01-11 від 01.07.11 р., предметом якого були послуги з розробки та розміщення матеріалів замовника на Інтернет ресурсі, а саме розробка банера для головної сторінки сайту. (а.с. 77-78, т. 5). Залучені до матеріалів справи документи підтверджують, що поставка товарів проведена на підставі накладних (а.с. 99-163, т. 1), доставка здійснена автотранспортом на підставі ТТН (а.с. 59-65, т. 1; а.с. 82-87, 138-196, т. 2), роботи були передані за актом здачі-приймання робіт (послуг) від 29.07.11 р. і їх виконання підтверджується роздруківкою з сайтів, а також оглянутими банерами в електронному варіанті (а.с. 70, 79-86, т. 5), оплата за товар та отримані послуги проведена шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, що підтверджується випискою з розрахункового рахунку, відкритого в установі банку.

По даним операціям позивач отримав від контрагента податкові накладні, які оформлені належним чином (а.с. 214-250, т. 1; а.с. 1-31, т. 2). Придбані позивачем у ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс»товари та послуги були оприбутковані у бухгалтерському обліку, а товари також реалізовані іншим контрагентам, що підтверджується копіями договорів та видаткових накладних, доручень.

Наявність належним чином оформлених документів первинного бухгалтерського та податкового обліку на час проведення перевірки відповідач не заперечував ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі.

Також судом першої інстанції був досліджений укладений позивачем з ТОВ «Техно-Асавир»договір купівлі-продажу № 09/07-2009 від 07.09.09 р., предметом якого була поставка спецодягу робочого, взуття робочого, електродів, засобів індивідуального захисту, вогнегасників, рукавиць (а.с. 98, т. 1). Поставка товару підтверджується копіями накладних (а.с. 164-213, т. 1), ТТН (а.с. 59-65, т. 1; а.с. 88-137, т. 2). Оплата товару здійснена у безготівковій формі. Придбані позивачем у ТОВ «Техно-Асавир» товари були оприбутковані належним чином та реалізовані іншим контрагентам, що підтверджується копіями договорів та видаткових накладних, доручень.

По даній операції позивач отримав від контрагента податкові накладні, які за своєю формою та змістом в повному обсязі відповідають вимогам чинного законодавства України (а.с. 32-81, т. 2).

Зважаючи на те, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує з порушенням його контрагентами ведення податкового обліку та здавання податкової звітності, а тому визнає укладені ними правочини недійсними, колегія суддів вважає необхідним вказати на те, що висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України (2755-17) та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (509-12) не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» (509-12) та ПК України (2755-17) , які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних суд першої інстанції зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.