Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В., П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2012р. по справі № 2а-1670/5076/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький шкірзавод"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень,

31 липня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький шкірзавод" (далі - ТОВ "Кременчуцький шкірзавод", позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - Кременчуцька ОДПІ, відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 24.07.2012 р. №0011172301/109 та №0011162301/1061.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 р. адміністративний позов було задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 24.07.2012 р. №0011172301/109 та №0011162301/1061.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, надали заяви про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Кременчуцький шкірзавод" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 19.02.2004 р. (ідентифікаційний код 31847843), свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ №23704593 від 04.03.2004 р. Перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ.

З 17.05.2012 р. по 02.07.2012 р. на підставі наказу №1177 від 14.06.2012 р. працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Кременчуцький шкірзавод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012 р., результати якої оформлено актом від 09.07.2012 р. №2199/22-209/31847843.

Висновком акту перевірки встановлено порушення платником, зокрема, вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2011 року в сумі 38 210,00 грн. та заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 156 487,00 грн.

За наслідками розгляду заперечень на акт Кременчуцькою ОДПІ 19.07.2012 р. позивачу надано відповідь, якою підтверджено правомірність висновків акту перевірки.

На підставі акту перевірки від 09.07.2012 р. №2199/22-209/31847843 Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 24.07.2012 р. №0011172301/109, яким ТОВ "Кременчуцький шкірзавод" зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за грудень 2011 року на 38 210,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 24.07.2012 р. №0011162301/1061, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 195 596,25 грн., з них 156 487,00 грн. -за основним платежем та 39 109,25 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 09.07.2012 р. №2199/22-209/31847843, підставою для висновку про відсутність у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за господарськими операціями з ТОВ "Грант" слугували обставини господарської діяльності ТОВ "Аксіома Консалтинг", встановлені в ході перевірки проведеної СВ ДПІ в Оболонському районі м. Києва, а саме про те, що правочини, укладені між ТОВ "Аксіома Консалнг" та ТОВ "Грант" у період з 01.12.2012 р. по 31.12.2012 р. є нікчемними та не створюють юридичних наслідків .

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ТОВ "Кременчуцький шкірзавод" з 2007 року співпрацює з ТОВ "Грант", зокрема за договором на переробку давальницької шкірсировини від 01.12.2007 р. №12 (а.с. 115-118). За умовами вказаного договору виконавець (ТОВ "Кременчуцький шкірзавод") приймає на себе зобов'язання з переробки мокросолених шкір великої рогатої худоби в готовий товар -хромовий напівфабрикат "вет-блу". При цьому замовник (ТОВ "Грант") здійснює своїм транспортом поставку шкірсировини на склад виконавця для подальшої переробки. Прийомка готового напівфабриката здійснюється замовником на території виконавця за кількістю зданих та перероблених шкір.

Як було зазначено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, вказаний договір не відноситься до предмету перевірки та даного публічно-правового спору, проте він був передумовою для укладення договору купівлі-продажу №6/12/11 від 06.12.2011 р., на підставі якого позивач сформував спірну суму податкового кредиту.

Так, згідно договору купівлі-продажу №6/12/11 від 06.12.2011 р. продавець (ТОВ "Грант") продає, а покупець (ТОВ "Кременчуцький шкірзавод") купляє напівфабрикат "Вет-блу" і сплачує його вартість в кількості згідно виписаних видаткових накладних якістю, що відповідає стандарту. Продавець передає покупцю напівфабрикат "Вет-блу" на складі ТОВ "Кременчуцький шкірзавод" за адресою вул. Леонова, 1 згідно видаткової накладної.

Зазначений договір підписаний директорами сторін та скріплений печатками (а.с. 86-87).

На підтвердження господарських відносин із ТОВ "Грант" позивачем надано: податкові накладні №3 від 07.12.2011 р. та №4 від 07.12.2011 р. (а.с. 89, 94); видаткові накладні (а.с. 90, 93); платіжні доручення (а.с. 91, 95); прибуткові ордери (а.с. 88, 92).

Порушень щодо оформлення податкових накладних та інших документів актом перевірки не зафіксовано.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 (z0168-95) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (z0168-95) ; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" (249-15) судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі ПКУ) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПКУ (2755-17) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 200.1. ст.200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також, п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції те, що укладені правочин є дійсним, виконаний сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби стосовно порушення ТОВ "Кременчуцький шкірзавод" вимог п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. При цьому чине законодавство не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини (995_004) 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угоди між позивачем та вказаними контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акт податкової інспекції на обліку в якої знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст. 70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2012р. по справі № 2а-1670/5076/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.