Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб позашляхових пригод"

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014

у справі № 826/18246/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб позашляхових пригод"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014, у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Клуб позашляхових пригод" з питань дотримання податкового законодавства за взаємовідносинах з ПП "Анкер Про Україна", ТОВ "Спецтехнопласт", ПП "Евіт", ТОВ "Сігма 777", ТОВ "Будтек", ТОВ "Респект-2000", ТОВ "Будівельна компанія "Стандарт Плюс", ТОВ "БДМ-Консалт Груп" за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 11.06.2013 № 396/1-22-20/34867649, в якому встановлено порушення позивачем вимог: п. 3.1 ст. 3, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на 122 372,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. "а" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3., п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість у розмірі 109 700,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки, відповідачем 01.07.2013 були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: № 0000712201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на 109 700,00 грн. за основним платежем та на 20 918,00 грн. за штрафними санкціями; № 0000722201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" на 122 372,00 грн. за основним платежем та на 21 623,00 грн. за штрафними санкціями.

За результатами адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення № 0000722201 від 01.07.2013 скасовано в частині застосованого розміру штрафних санкцій у розмірі 6 353,00 грн., в іншій частині залишено без змін.

Судами встановлено, що нове повідомлення-рішення на зменшену суму відповідачем не приймалось, а відтак, враховуючи положення пп. 60.1.3 п. 60.1 та п. 60.4 ст. 60 ПК України, вказане рішення не є відкликаним та є предметом даного спору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, зазначивши, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманого товару (послуг), не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам справи, з урахуванням чого встановити правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб позашляхових пригод" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.