Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого –

суддів - Животова Г.О. та

розглянула кримінальну справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора Харківської області на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 серпня 2010 року щодо ОСОБА_1

За вироком Київського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2010 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Суд вирішив стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2: на відшкодування матеріальної шкоди 7456 грн 23 коп.; на відшкодування моральної шкоди –200 000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 серпня 2010 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено: на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання та у відповідності до ст. 76 КК України покладено обов’язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти цю інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію. В решті вирок залишено без зміни.

Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 24 жовтня 2009 року, приблизно о 4 годині, керуючи автомобілем "Шевролет-Авео", зі швидкістю 81 км\год. по вул. Командарма Корка у напрямку вул. Героїв Праці у м. Харкові, поблизу буд. №44 він грубо порушив вимоги п.п.12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України - у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості не вибрав швидкість руху, яка б дала можливість йому вчасно зупинити транспортний засіб, не врахував дорожніх умов і обстановку та при появі на проїзній частині пішохода, який перетинав проїжджу частину зліва направо у напрямку руху автомобіля, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3, який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місті пригоди.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1, а справу направити на новий апеляційний розгляд посилаючись на неправильне застосування судом кримінального закону, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі прокурора, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як видно із матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним зазначеного у вироку злочину і кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК України, що у касаційній скарзі прокурора не оспорюється.

Щодо призначеного засудженому покарання, то колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції відповідає як загальним засадам призначення покарання, так і положенням, що містяться у ст. 75 КК України.

Зокрема, із змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість виправлення засудженого та попередження скоєння ним нових злочинів без ізоляції від суспільства. При цьому суд врахував характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, дані, що характеризують особу засудженого, зокрема – першу судимість, позитивні характеристики, щире каяття, намагання відшкодувати завдану шкоду, віктимну поведінку потерпілого, який у стані сильного алкогольного сп’яніння переходив проїжджу частину дороги, обмежену видимість.

Разом з тим, апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляцією захисника, визнав, що вищезазначені дані давали можливість суду першої інстанції призначити ОСОБА_1 покарання не пов’язане з реальним позбавленням волі.

Так, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 раніше не судимий, після ДТП викликав міліцію та швидку допомогу, намагаючись допомогти потерпілому, повністю визнав свою вину, щиро покаявся та активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував та продовжує відшкодовувати шкоду потерпілій, крім того, враховуючи його молодий вік, те, що він закінчив вищий навчальний заклад та працевлаштувався, має хвору матір – інваліда ІІ групи, прийшов до висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, обґрунтувавши, відповідно до вимог ст. 377 КПК України, таке рішення.

Посилання прокурора на те, що апеляційний суд, звільнивши ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, не врахував позицію потерпілої є необґрунтованим, оскільки, як вбачається з матеріалів справи (а.с. 131), потерпіла просила суд першої інстанції прийняти законне рішення (не вказуючи при цьому, що покарання обов’язково повинно бути пов’язане з реальним позбавленням волі), а представник потерпілої у промові навіть акцентував увагу суду на те, що ОСОБА_1 злочин вчинив з необережності, має молодий вік, позитивні характеристики, навчається в університеті, виявив готовність відшкодувати цивільний позов.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з врахуванням тих доводів, які зазначені у касаційній скарзі прокурора, підстав для скасування ухвали апеляційного суду у зв’язку з м’якістю призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання не має, а тому це подання задоволенню не підлягає.

Зважаючи на зазначене, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.