Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014

у справі № 826/4201/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телко України"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

треті особи: ПП "Вєнсан", ТОВ "Форганг ГМБХ", ТОВ "ГК-Торговий Дім", Адвокатське об'єднання "Арцінгер", ТОВ "Браво Солюшн", фізична особа - підприємець ОСОБА_2

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2013 та прийнято нову, якою позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Телко Україна" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт перевірки від 27.02.2013 № 566/2220/32856918, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п.5.1, п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.1, п.138.2, пп. 138.10.2, пп. 138.10.3 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 253710,00 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.187.8 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 180988,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 14.03.2013 були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- № 0003612220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на 262411,00 грн. за основним платежем та на 65603,00 грн. за штрафними санкціями,

- № 0003602220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" на 253710,00 грн. за основним платежем та на 44832,00 грн. за штрафними санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, зазначивши про відсутність належних документальних підтверджень виконання спірних операцій між позивачем та його контрагентами.

Однак, колегія суддів, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову, враховуючи наступне.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ПП "Вєнсан", ТОВ "Форганг ГМБХ", ТОВ "ГК-Торговий Дім", Адвокатське об'єднання "Арцінгер", ТОВ "Браво Солюшн", ФОП ОСОБА_2, на виконання умов договорів купівлі-продажу та надання послуг, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема: рахунками-фактури; видатковими накладними; податковими накладними; актами здачі- приймання робіт та послуг; банківськими виписками.

На момент складання податкових накладних, контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Враховуючи викладене, вірними є висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

За наведених обставин, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.