Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В., Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2008р. по справі № 2а-5874/09/1670

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства праці та соціальної політики України, Головного управління праці та соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Личаківського відділу соціального захисту населення департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради

про визнання неправомірними дій відповідачів та зобов`язання вчинити дії,

У липні 2008 року ОСОБА_1, звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він є інвалідом війни ІІ групи, а тому відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Однак, відповідач у 2008 році провів йому виплату цієї допомоги в розмірі, нижчому, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті вказаної допомоги повинен керуватись лише Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) , позивач просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену грошову допомогу за 2008 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2008 року позов задоволено частково.

Визнано дії Личаківського відділу соціального захисту населення департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради неправомірними. Стягнуто з Личаківського відділу соціального захисту населення департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на користь позивача недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік в розмірі 3448 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач та представники відповідача, представник особи яка подала апеляційну скаргу у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Крім того, позивачем було подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІ групи і має право на щорічну одноразову допомогу до 5 травня.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу у 2008 році виплачено щорічну одноразову допомогу до 5 травня відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» (107-17) .

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог щодо виплати позивачеві щорічної одноразової допомоги до 5 травня за 2008 рік, суд виходив з того, що у відповідача були наявні правові підстави для здійснення такої виплати, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» (107-17) та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими встановлено виплати щорічної разової допомоги щорічної грошової допомоги до 5 травня.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що інвалідам війни ІІ групи виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Пунктом 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України » (107-17) частину п'яту статті 12 та частину п'яту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в редакціях, згідно з якими щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, а також інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України №183 від 12 березня 2008 року (183-2008-п) встановлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги інвалідам війни ІІ групи здійснюється у розмірі 400 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.

Водночас відповідно до позиції Конституційного Суду України, висловленої у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) , конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (107-17) фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

При цьому, зазначені Закони України, в період, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу в порядку, визначеному частиною 4 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (до 5 травня 2008 року), не були визнані неконституційними.

Тобто за 2008 рік позивачу була проведена виплата щорічної допомоги до 5 травня, відповідно до законів, які діяли на момент виникнення спірних відносин, а саме: на час призначення та виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення вищезазначеної щорічної разової допомоги, і тому висновок судів про задоволення позовних вимог за вказаний період був помилковим.

Окрім того, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) в частині визнання неконституційними положення статті 20 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», - оскільки зазначені рішення були прийняті після проведення виплати цієї допомоги.

Тобто, на момент виплати щорічної допомоги - до 5 травня 2008 року, відповідач діяв відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції при розгляді справи дійшов помилкового висновку, про те, що у 2008 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснювалась відповідачем із порушенням спеціального законодавства, оскільки правові підстави для здійснення такої виплати за 2008 рік відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) були відсутні.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, постанова підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2008р. по справі № 2а-5874/09/1670 скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства праці та соціальної політики України, Головного управління праці та соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Личаківського відділу соціального захисту населення департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання неправомірними дій відповідачів та зобов`язання вчинити дії відмовити.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бершов Г.Є.