Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Міщенка С.М.,

суддів Вільгушинського М.Й .,

Квасневської Н.Д.,

за участю прокурора Казнадзея В.В.,

засудженого ОСОБА_2,

захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6,

потерпілого ОСОБА_7,

розглянула у місті Києві в судовому засіданні 22 лютого 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_8, захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_3 і потерпілого ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Волинської області від 30 листопада 2010 року.

Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 вересня 2010 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

року народження, раніше судимий 26.11.2002 року за

ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України на 5 років

позбавлення волі,

засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 2 роки та покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України;

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2

року народження, не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 рік та покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України;

ОСОБА_10, 09 листопада 1986

року народження, не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 рік та покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вироком Апеляційного суду Волинської області від 30 листопада 2010 року вирок місцевого суду скасований в частині призначеного засудженим покарання. Призначено ОСОБА_2 та ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 30 листопада 2010 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_10 залишений без зміни, і в касаційному порядку не оскаржується.

Вироком суду ОСОБА_2 і ОСОБА_11 визнані винуватими у тому, що 26 грудня 2009 року близько 04 години, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою між собою, а ОСОБА_2 повторно, біля будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого ОСОБА_7, відкрито викрали його майно на загальну суму 1300 гривень, заподіявши йому матеріальної шкоди.

У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_2, його захисники - ОСОБА_4 та ОСОБА_9, не оскаржуючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій засудженого, ставлять питання про зміну вироку суду із застосуванням ст. 75 КК України, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості та неправильне застосування закону, оскільки суд при постановленні вироку не враховував думку потерпілого, ненастання тяжких наслідків, визнання вини, щире каяття, добровільне відшкодування завданої потерпілому шкоди, наявність на утриманні малолітньої дитини та дружини, яка є вагітною. Крім того, вказують на те, що суд необґрунтовано зазначив, що ОСОБА_2 не працює, оскільки матеріали справи містять довідку з його місяця роботи, а також безпідставно повторно врахував його попередню судимість обтяжуючою обставиною, яка була врахована як кваліфікуюча ознака;

- засуджений ОСОБА_8 та його захисники ОСОБА_5 і ОСОБА_3, посилаються на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, оскільки суд не врахував те, що він визнав вину у вчиненні злочину, щиро розкаявся, вибачився перед потерпілим, який просив не позбавляти його волі, відшкодував завдану шкоду, раніше не судимий, має вищу освіту, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, одружений, утримує хвору похилого віку матір. Просять вирок апеляційного суду змінити, звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України;

- потерпілий, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засуджених, просить вирок змінити, звільнивши їх від відбування призначених покарань на підставі ст. 75 КК України.

У запереченнях на касаційні скарги прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вказує на законність та обґрунтованість вироку апеляційного суду і просить залишити його без зміни, а скарги – без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг і просив вирок суду залишити без зміни, пояснення засудженого, захисників та потерпілого, які підтримали касаційні скарги і просили їх задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги засудженого ОСОБА_8, захисників ОСОБА_5, ОСОБА_3 та потерпілого не підлягають задоволенню, а скарги засудженого ОСОБА_2, його захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_9 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставою для скасування чи зміни вироку, ухвали чи постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Викладені у вироку суду висновки щодо винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_8 та кваліфікації їх дій за ч. 2 ст. 186 КК України у вчиненні ними злочину за встановлених обставин відповідають доказам, дослідженим у судовому засіданні, і не оспорюються у скаргах.

Призначаючи засудженим покарання, апеляційний суд з дотриманням вимог закону врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винних, обтяжуючу покарання обставину, а також обставини, на які є посилання в касаційних скаргах.

Доводи суду першої інстанції про визнання вини засудженими, їх щире каяття та врахування характеристики з місця роботи засудженого ОСОБА_8 як позитивної, на думку колегії суддів, об’єктивно оцінені апеляційним судом як такі, що не відповідають матеріалам справи.

На думку колегії суддів, позиція потерпілого по справі, який не просив суворого покарання для засуджених, належним чином врахована і оцінена апеляційним судом.

Правильно врахувавши добровільне відшкодування засудженими завданої потерпілому шкоди, наявність на утриманні ОСОБА_2 малолітньої дитини, відсутність судимості у ОСОБА_8 та його позитивну характеристику з місця проживання апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку про призначення засудженим покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України.

Щодо доводів касаційної скарги про безпідставне повторне врахування судимості ОСОБА_2, то вони є необґрунтованими, оскільки дана обставина не була врахована як обтяжуюча, а як така, що характеризує особу.

Разом з тим, у вступній частині вироку апеляційного суду, зазначаючи анкетні дані засудженого ОСОБА_2, суд вказав, що він не працює. Проте дана обставина не відповідає матеріалам справи, з яких вбачається, що ОСОБА_2 з 16 листопада 2010 року працював підсобним робітником у Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товаристві "Тур".

Таким чином вирок апеляційного суду в цій частині підлягає зміні, з виключенням вказівки суду про те, що ОСОБА_2 не працює, і із зазначенням його місця роботи.

Не зазначення судом апеляційної інстанції даної обставини у вступній частині вироку не є істотним порушенням закону та не є підставою для пом’якшення засудженому покарання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що визначене апеляційним судом покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_8 за своїм видом і розміром є необхідним й достатнім для виправлення засуджених та попередження нових злочинів, чим дотримано вимоги ст.ст. 50, 65 КК України дотримано.

З огляду на викладене підстав для пом’якшення покарання

і застосування ст. 75 КК України, як про це порушено питання в касаційних скаргах, колегія суддів не убачає.

Порушень кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний та обґрунтований вирок по справі не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги засудженого ОСОБА_2, захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_4 задовольнити частково, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_3 і потерпілого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Волинської області від 30 листопада 2010 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_8 змінити.

Виключити із вступної частини вироку вказівку суду про те, що ОСОБА_2 не працює, зазначивши, що він працює підсобним робітником у Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товаристві "Тур".