Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Горбатюка С.А. (доповідач) Суддів Мороз Л.Л. Шведа Е.Ю. провівши у письмовому порядку касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Прилуцької міської ради Чернігівської області (далі - Прилуцька міська рада), третя особа - ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 червня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року

У травні 2011 року ОСОБА_4 у Прилуцькому міськрайонному суді Чернігівської області пред'явила позов до Прилуцької міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є власником 7/10 частин будинку АДРЕСА_1. Іншим співвласником цього будинку є ОСОБА_5 і йому належить 3/10 частини будинку. Вказаний будинок між нею та ОСОБА_5 в натурі не розділений.

Прилуцькою міською радою за заявою ОСОБА_5 про надання дозволу на розробку проекту відведення та технічної документації із землеустрою щодо складання документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, 25 лютого 2011 року прийнято рішення № 9 "Про надання, вилучення, затвердження конфігурації земельних ділянок, дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою та проекту відведення земельних ділянок", яким його заяву задоволено.

Вважає, що органом місцевого самоврядування вказане рішенням прийнято без дотримання вимог чинного законодавства, що призвело до порушення її права на користування земельною ділянкою відповідно до її долі у будинку.

Просила визнати незаконним та скасувати рішення Прилуцької міської ради Чернігівської області від 25 лютого 2011 року № 9 "Про надання, вилучення, затвердження конфігурації земельних ділянок, дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою та проекту відведення земельних ділянок" в частині пункту 1.52, яким дозволено ОСОБА_5 розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (3/10 частини) по АДРЕСА_1 відповідно до поділу земельної ділянки від 25 травня 1964 року.

Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 червня 2011 року, залишеною без зміни ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року, у задоволенні позову було відмовлено.

Посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права ОСОБА_4 оскаржила їхні рішення у касаційному порядку. У касаційній скарзі просить рішення судів скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є власником 7/10 частин житлового будинку з належною частиною надвірних будівель, що розташовані по АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 23 лютого 1994 року (дублікат договору від 17 жовтня 2005 року). В договорі зазначено, що житловий будинок розташований на земельній ділянці розміром 600,0 кв. м.

Іншим співвласником 3/10 частин будинку є ОСОБА_5 згідно з свідоцтвом про право на спадщину від 02 серпня 2010 року після смерті свого батька ОСОБА_6

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що надання дозволу ОСОБА_5 на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, не порушує право ОСОБА_7 щодо земельної ділянки, яка перебуває у спільному користуванні співвласників.

З цим погодився й суд апеляційної інстанції.

Колегії суддів не може погодитися з такою правовою позицією судів попередніх інстанцій, оскільки вона є такою, що ґрунтується на неповно та не всебічно встановлених обставинах справи, та не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Згідно зі статтею 30 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року (зі змінами станом на 1999 рік) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Суд дійшов невірного висновку, що внаслідок винесення міською радою оскаржуваного рішення не виникло жодного порушення права ОСОБА_4

Так, Прилуцька міська рада фактично надала ОСОБА_5 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок з надвірними будівлями, що є об'єктом спільної часткової власності за обставин відсутності поділу будинку в натурі відповідно до часток кожного із співвласників.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суди у відповідності із вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язані були перевірити чи оскаржувані дії вчинені, а рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо, та в залежності від встановленого - вирішити спір.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, внаслідок чого право спільної часткової власності припиняється. У разі недосягнення згоди, щодо поділу такої власності, даний спір вирішується в судовому порядку із проведенням відповідної судової будівельно-технічної експертизи. Саме експертиза встановлює можливі варіанти як поділу житлового будинку, так і встановлення порядку користування землею на якій він розташований, відповідно до умов державних містобудівних та інших норм.

Проте, судом не враховано, що відповідачем прийнято рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок з господарськими спорудами, що є об'єктом спільної часткової власності, тобто на земельну ділянку, на якій розташований не поділений між співвласниками в натурі будинок відповідно до їх часток у цьому майні та не встановлено порядок користування цією землею (600,0 кв. м.)

Не звернув на це увагу й суд апеляційної інстанції.

В матеріалах адміністративної справи відсутні будь-які судові рішення про розподілу житлового будинку 11 по в'їзду Червоноармійському в м. Прилуках, що є важливою обставиною справи, яку суди попередніх інстанцій не врахували.

Відсутні у матеріалах справи й документ про розподіл земельної ділянки від 25 травня 1964 року, на який в оскаржуваному рішенні органу місцевого самоврядування міститься посилання на підтвердження права ОСОБА_5 на користування конкретною частиною земельної ділянки.

Суд першої інстанції питання наявності вказаного документа та його зміст не з'ясовував.

Між тим, з урахуванням специфіки доказування в адміністративному судочинстві, визначеному частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення у цій справі покладається на Прилуцьку міську раду, як суб'єкта владних повноважень, яка заперечує проти адміністративного позову.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді позовних вимог не з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.

Суди не виконали вимог вказаного процесуального закону й постановили рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому, вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід визначитися щодо обсягу та змісту прав ОСОБА_4, які порушені внаслідок прийняття Прилуцькою міською радою Чернігівської області оскаржуваного рішення, більш повно встановити обставини у справі з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції та у залежності від встановленого, вирішити спір.

Крім того, суду першої інстанції слід визначитися з тим, чи має цей спір ознаки публічно-правового характеру.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову міськрайонного суду Чернігівської області від 01 червня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_4 до Прилуцької міської ради Чернігівської області, третя особа - ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.