Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Григор'євої І.В.,

суддів Слинька С.С., Шибко Л.В.,

з участю прокурора Опанасюка О.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 5 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на вирок Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 9 липня 2010 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 364 КК України на два роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з адміністративно-господарськими і організаційно-розпорядчими функціями строком на один рік;

за ч. 1 ст. 366 КК України на два роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з адміністративно-господарськими і організаційно-розпорядчими функціями строком на один рік;

за ч. 1 ст. 190 КК України на два роки обмеження волі;

за ч. 2 ст. 190 КК України на три роки обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено три роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з адміністративно-господарськими і організаційно-розпорядчими функціями строком на один рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та покладено обов’язки, передбачені п. п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Донецькій області 1 096 грн. судових витрат.

В апеляційному порядку вирок не оскаржувався.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, обіймаючи відповідно до рішення Горлівської міської ради від 20.04.2006 року посаду заступника Горлівського міського голови, та згідно з рішенням виконавчого комітету Горлівської міської ради від 5.12.2007 року будучи головою міжвідомчої комісії з питань відключення багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів від систем централізованого опалення, умисно з корисливих мотивів в інтересах третіх осіб використав своє службове становище всупереч інтересам служби. Так, ОСОБА_1 у період з грудня 2007 року по травень 2009 року надав вказівку ОСОБА_2 внести до протоколів вищевказаної міжвідомчої комісії недостовірні відомості про прийняті рішення щодо надання ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5 листів попередніх погоджень на встановлення автономного опалення, а також затвердив ці протоколи. На підставі виданих листів-погоджень останні отримали рішення виконавчого комітету Горлівської міської ради та встановили у своїх квартирах автономне опалення. Використавши таким чином своє службове становище, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_6, який встановлював автономне опалення, винагороду в розмірі 3 000 грн., що заподіяло істотну шкоду інтересам держави.

Крім того, ОСОБА_1 відповідно до рішення Горлівської міської ради від 24.04.2009 року обіймаючи посаду заступника Горлівського міського голови – начальника Микитівської адміністрації міської ради, будучи обізнаним у тому, що виділення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства є компетенцією міської ради, з використанням свого службового становища протягом липня 2009 року – квітня 2010 року запевнив ОСОБА_7 у тому, що за грошову винагороду в розмірі 10 000 грн. він допоможе останньому отримати земельну ділянку площею 1 га в Микитівському районі м. Горлівки. Під дією умовлянь, ОСОБА_7 11.09.2009 року та 9.04.2010 року передав ОСОБА_1 частинами 10 000 грн.

Також ОСОБА_1 за аналогічних обставин, знаючи про наміри ОСОБА_7 та ОСОБА_8 орендувати ставок "Чорна водокачка" басейну річки Бахмутка в м. Горлівка, а також що вирішення даного питання не входить до кола його повноважень, повторно, шляхом зловживання довірою ОСОБА_7 9 квітня 2010 року заволодів його грошима в сумі 10 000 грн.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Вважає, що суд належним чином не врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, конкретні обставини справи, зокрема, кількість епізодів злочинної діяльності, наслідки, що настали. Крім того, висновок суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування основного покарання з встановленням мінімального іспитового строку вважає необґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Подія злочинів, доведеність винності ОСОБА_1 у їх скоєнні, кримінально-правова оцінка діянь за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Призначаючи покарання засудженому, суд зважив на ступінь тяжкості вчинених злочинів, належність одного з них до злочинів середньої тяжкості, дані про особу винного та обставин, що впливають на покарання.

Зокрема, було враховано, що засуджений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, за місцем роботи – посередньо. Під час досудового слідства ОСОБА_1 з'явився із зізнанням, активно сприяв розкриттю злочинів, щиро розкаявся у скоєному, що визнано судом обставинами, які пом’якшують покарання. Виходячи із сукупності наведених даних, при відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд дійшов правильного висновку про призначення ОСОБА_1 основного покарання у виді обмеження волі на визначений у вироку строк, за який можливо виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Обране покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними.

Як видно з матеріалів справи, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, орієнтував суд на призначення ОСОБА_1 такого ж за видом та розміром основного покарання.

Ураховуючи, що вчинені ОСОБА_1 злочини не є тяжкими, даних, які б негативно характеризували особу засудженого матеріали справи не містять, а також за встановлених судом пом’якшуючих покарання обставин, рішення суду про звільнення останнього від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України колегія суддів уважає обґрунтованим. Зазначені в касаційній скарзі мотиви незгоди, у тому числі щодо тривалості іспитового строку, не спростовують висновків суду, а тому не можуть бути підставами для скасування вироку.

Неспроможними також є доводи прокурора про м'якість призначеного додаткового покарання, оскільки суд з дотриманням принципу індивідуалізації покарання визначив ОСОБА_1 такий його строк, що є необхідним і достатнім для досягнення мети покарання. Так як у касаційній скарзі не наведено доводів про неправильне застосування ч. 1 ст. 70 КК України при визначенні остаточного додаткового покарання за сукупністю злочинів, колегія суддів, відповідно до положень ст. 395 КПК України, немає підстав для перевірки вироку в цій частині з точки зору його законності.

Отже доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, є необґрунтованими.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування вироку районного суду, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

вирок Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 9 липня 2010 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.