Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Григор’євої І.В.,

суддів Марчук Н.О., Слинька С.С.,

з участю прокурора Деруна А.І.,

потерпілої ОСОБА_1,

засудженого ОСОБА_2

розглянула в судовому засіданні 5 квітня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, засудженого ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Волинської області від 29 жовтня 2010 року.

Вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 25 серпня 2010 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Апеляційний суд Волинської області 29 жовтня 2010 року за апеляційною скаргою прокурора вказаний вирок скасував в частині призначеного покарання, постановив свій вирок, за яким ОСОБА_2 засудив за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнив від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

За змістом судових рішень ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він 13 січня 2010 року о 14 год., керуючи технічно справним автомобілем "ВАЗ-21063", державний номерний знак НОМЕР_1, на автодорозі Луцьк-Ківерці-Маневичі-Любешів-КПП "Дольськ", на 36 км. + 900 м. в напрямку смт. Маневичі проявив безпечність, не врахував дорожньої обстановки та стану проїзної частини дороги, не вибрав безпечну швидкість, внаслідок чого допустив занос автомобіля, виїхав за межі проїзної частини та зіткнувся з деревом.

В результаті порушення ОСОБА_2 вимог п.п. 2.3 "б", 12.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) пасажири автомобіля ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_4 отримали тілесні ушкодження, від яких померли на місці пригоди, пасажир ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку апеляційної інстанції у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, просить справу направити на новий апеляційний розгляд. При цьому зазначає, що судом при обранні міри покарання не враховано, що вчинений ОСОБА_2 злочин відноситься до категорії тяжких, також не враховано наслідки у виді загибелі двох людей і травмування ще однієї, тому до засудженого безпідставно застосовано ст. 75 КК України.

У касаційній скарзі засуджений фактично ставить питання про зміну вироку апеляційного суду, просить пом’якшити йому призначене покарання, застосувати ст. 69 КК України та не позбавляти його права керування транспортними засобами.

Касаційна скарга потерпілої ОСОБА_1 аналогічна за змістом до скарги засудженого ОСОБА_2

На касаційну скаргу прокурора надійшли заперечення засудженого ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_1

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав скаргу прокурора та заперечував проти скарг засудженого і потерпілої, пояснення засудженого та потерпілої ОСОБА_1 на підтримання поданих ними скарг і необґрунтованість скарги прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах і запереченнях проти неї, колегія суддів вважає, що скарги засудженого і потерпілої підлягають частковому задоволенню, скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно з вимогами ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, то він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд, визнавши ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, призначив йому покарання у виді позбавлення волі та звільнив його від відбування покарання з випробуванням.

Проте з таким рішенням суду не можна погодитися.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо дотримуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, суд послався на те, що він учинив злочин з необережності, визнав свою вину і щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується без посилання на будь-які негативні риси і дії, добровільно відшкодував завдану шкоду, а також судом враховано складність погодних та дорожніх умов, які важко було передбачити.

Разом із тим, визначаючи засудженому покарання, суд у достатній мірі не врахував, що злочин, передбачений ч. 3 ст. 286 КК України, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, та потягнув за собою настання невідворотних наслідків – загибель двох людей, у тому числі малолітньої дитини.

Поза увагою суду залишилася і та обставина, що засуджений допустив грубе порушення Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , оскільки не вибрав тієї безпечної швидкості руху в існуючій дорожній обстановці, що давала змогу постійно контролювати рух автомобіля.

Крім того, апеляційний суд не вказав у вироку, в чому саме проявились активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування заподіяної шкоди.

Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд у вироку обмежився фактичним перерахуванням даних про особу засудженого, які визнав такими, що пом’якшують покарання останнього, однак докладних та переконливих мотивів, з яких саме підстав ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, у вироку не навів.

З наявної у матеріалах справи характеристики вбачається тільки те, що скарг на ОСОБА_2 від сусідів не надходило. Також відсутні у справі відомості про те, що на час постановлення вироку апеляційним судом у засудженого на утриманні перебувала вагітна дружина.

Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду про призначення ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 75 КК України в даному випадку не є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Тому вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно повно і всебічно дослідити обставини справи, перевірити інші доводи, викладені у касаційних скаргах засудженого і потерпілої ОСОБА_1, та постановити законне й обґрунтоване рішення.

Якщо під час нового апеляційного розгляду справи суд дійде висновку про підтвердження обвинувачення ОСОБА_2 у тому ж обсязі, то призначене йому за вироком суду від 29 жовтня 2010 року покарання із звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України слід вважати м’яким.

Керуючись ст.ст. 395- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити, касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Волинської області від 29 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.