Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 5 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2010 року щодо ОСОБА_5,

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2010 року ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженець м. Дніпропетровськ,

не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням на нього певних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області 8 вересня 2010 року вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_5 засуджено за те, що він, приблизно о 23 годині 30 хвилин, 29 січня 2010 року, перебуваючи в гаражі НОМЕР_1, розташованому в дворі будинку АДРЕСА_1, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя, відкрито викрав майно потерпілого ОСОБА_6, а саме мобільний телефон "Самсунг Х-600" та стартовий пакет оператора "Лайф", загальною вартістю 505 гривень.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, порушує питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий судовий розгляд. При цьому посилається на неправильне застосування судом кримінального закону та невідповідність призначеного ОСОБА_5 покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості. На думку прокурора, вказівка суду про врахування ступеню тяжкості злочину при призначенні покарання має формальний характер, а вказівки про позитивну характеристику та наявність на утриманні неповнолітньої дитини не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, суд не врахував ставлення засудженого до скоєного злочину, який свою вину не визнав, не розкаявся, намагався ввести суд в оману, позовні вимоги потерпілого не визнав та не вжив заходів до відшкодування моральної шкоди.

Також прокурор зазначає, що судом не враховано зміни, внесені Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України щодо діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України" від 14.04.2009 р. (1254-17) , відповідно до яких в п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України слова "орган кримінально-виконавчої системи" замінено словами "кримінально-виконавча інспекція".

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, і кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 186 КК України у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Твердження прокурора про те, що призначене ОСОБА_5 покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину та його особі внаслідок м’якості, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання ОСОБА_5, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, та дійшов правильного висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства та звільнення останнього на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Посилання прокурора на те, що характеристика ОСОБА_5 з місця його реєстрації є формальною, не може бути взяте до уваги, оскільки в матеріалах справи є характеристики з місця роботи засудженого, в яких він характеризується виключно з позитивної сторони.

Зазначаючи в своїй касаційній скарзі, що свідоцтво про народження неповнолітньої дитини не підтверджує її знаходження на утриманні ОСОБА_5, прокурор не надав суду жодних доказів на підтвердження вказаної обставини.

Що стосується невизнання засудженим позовних вимог потерпілого та невжиття ним заходів щодо відшкодування моральної шкоди, то дані обставини не можуть бути підставою для призначення ОСОБА_5 більш суворого покарання.

Також не є підставою для скасування вироку те, що суд, при покладанні на засудженого обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, не вірно вказав назву кримінально-виконавчої інспекції як "органу кримінально-виконавчої системи", оскільки судом допущено неточність, яку можливо усунути в порядку ст.ст. 409, 411 КПК України.

Порушень кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний та обґрунтований вирок, а також підстав для скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд, як зазначено у касаційній скарзі, по справі не встановлено.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2010 року відносно ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Запропонувати Індустріальному районному суду м. Дніпропетровська усунути допущену у вироку неточність в порядку, передбаченому ст.ст. 409, 411 КПК України.