Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Міщенка С.М.,

суддів Шилової Т.С., Єлфімова О.В.,

з участю прокурора Шевченко О.О.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 5 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду міста Києва від 17 грудня 2010 року.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

за ч. 3 ст. 212 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, строком на три роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком три роки та на нього покладено обов’язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Вироком Апеляційного суду міста Києва від 17 грудня 2010 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання.

Призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 212 КК України у виді позбавлення волі строком на п’ять років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, строком на три роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком три роки.

Зобов’язано ОСОБА_1 на підставі ст. 76 КК України не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтися в ці органи на реєстрацію.

В порядку ст. 365 КПК України уточнена вступна частина вироку та зазначено, що ОСОБА_1 є уродженцем м. Ульяновка Ульяновського району Кіровоградської області, а не уродженцем м. Києва.

В решті вирок залишено без зміни.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 визнано винним в тому, що він, будучи службовою особою – директором ТОВ "Компанія Сантіма", отримавши на рахунок підприємства суми податку на додану вартість в період з березня по червень 2008 року у сумі 1 530 381,00 грн., що підлягали сплаті до бюджету, з метою ухилення від сплати податків, умисно не відобразив їх у податковому обліку, податкові декларації з ПДВ в березні, квітні, травні та червні 2008 року не склав взагалі та до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про фінансово-господарську діяльність не звітував, а отримані на розрахунковий рахунок кошти, у тому числі суми ПДВ, за грошовими чеками перевів готівкою, які використав на власні потреби.

У касаційній скарзі прокурором порушено питання про скасування вироку апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону й невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості з посиланням на те, що суд безпідставно звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням та не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, завдання державі збитків на суму 1 530 381 грн., які не відшкодовано, дані про особу ОСОБА_1, а саме, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого від відбування покарання.

Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд, хоча і послався на врахування характеру і ступеню тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи та дані про особу винного, але належним чином ці обставини не врахував та не мотивував, які саме дані про його особу дають підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Матеріалами справи з’ясовано, що злочин, у скоєні якого визнаний винний ОСОБА_1, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, у результаті протиправних дій засудженого до бюджету не надійшли податки у сумі 1 530 381 грн. і засудженим не вжито будь яких заходів для відшкодування заподіяної шкоди. Крім того, поза увагою суду залишилась попередня поведінка засудженого.

З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до переконання про неправильність застосування кримінального закону, у зв’язку з чим вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд.

Якщо за наслідками нового апеляційного розгляду справи суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині, то застосування інституту звільнення від відбування покарання, відповідно до ст. 75 КК України, слід вважати необґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальну справу направити на новий апеляційний розгляд.