Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 5 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 серпня 2010 року, якою вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2010 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 змінено в частині призначення покарання.

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2010 року засуджено

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

- за ч. 2 ст. 124-1 КК України (в редакції статті від 24.03.1998 року) на шість позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна;

- за ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції статті від 05.04.2001 року) на шість років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна;

- за ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції статті від 12.01.2006 року) на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна;

- за ч. 2 ст. 303 КК України (в редакції статті від 05.04.2001 року) на три роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 303 КК України (в редакції статті від 12.01.2006 року) на чотири роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 358 КК України на два роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_6 за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на шість років з конфіскацією усього належного йому майна;

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянку України, таку, що не має судимості,

- за ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції статті від 05.04.2001 року) на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією усього належного їй майна;

- за ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції статті від 12.01.2006 року) на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією усього належного їй майна;

- за ч. 2 ст. 303 КК України (в редакції статті від 05.04.2001 року) на три роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 303 КК України (в редакції статті від 12.01.2006 року) на чотири роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 358 КК України на два роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_7 за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років з конфіскацією усього належного їй майна;

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, такого, що не має судимості,

- за ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції статті від 05.04.2001 року) із застосуванням ст. 69 КК України на три роки позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна;

- за ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції статті від 12.01.2006 року) із застосуванням ст. 69 КК України на два роки шість місяців позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна;

- за ч. 2 ст. 303 КК України (в редакції статті від 05.04.2001 року) на один рік позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 303 КК України (в редакції статті від 12.01.2006 року) із застосуванням ст. 69 КК України на три роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 358 КК України на два роки позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 358 КК України на два роки обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_8 за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на три роки з конфіскацією усього належного йому майна.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 серпня 2010 року зазначений вирок в частині призначення покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 змінено.

Пом’якшено призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції статті від 05.04.2001 року) до п’яти років шести місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_6 за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на шість років з конфіскацією усього належного йому майна.

ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції статті від 05.04.2001 року) із застосуванням ст. 69 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки шість місяців з конфіскацією всього належного їй майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_7 за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років з конфіскацією усього належного їй майна.

Цей же вирок щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, ОСОБА_8 зараховано у строк покарання попереднє ув’язнення з 24 травня 2007 року по 19 серпня 2010 року та звільнено з-під варти в залі суду у зв’язку із відбуттям призначеного судом покарання.

За вироком суду ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8 визнані винними у вчиненні злочинів за таких обставин.

ОСОБА_6, діючи з корисливих мотивів, з січня 2000 року по 1 травня 2007 року обрав для себе як джерело доходу діяльність, метою якої було отримання прибутку від продажу, а так само здійснення інших незаконних угод щодо молодих жінок з метою їх сексуальної експлуатації.

У 1999 році ОСОБА_6, встановивши з використанням мобільних засобів зв'язку контакт з громадянином Кіпру, а згодом з іншими сутенерами з числа громадян Кіпру і громадянином Швейцарії, матеріали відносно яких виділені з кримінальної справи і постановою від 3 листопада 2007 року у порушенні кримінальної справи відмовлено (далі інші особи), досяг домовленості про продаж ним жінок з метою їх подальшої сексуальної експлуатації на території Кіпру і Швейцарії з розрахунку 600 доларів США за кожну передану в незаконну власність дівчину.

З 1 жовтня 2004 року, використовуючи всупереч статутним положенням, надані йому повноваження директора Миколаївського представництва державного комунального госпрозрахункового підприємства по обслуговуванню молодіжного центру в м. Києві "Либідь-К", у якого була ліцензія на посередницькі послуги по працевлаштуванню за кордоном, та з червня 2006 року, після закінчення дії ліцензії, не маючи на те повноважень, від імені артистичного агентства "Молодість" розміщував рекламні оголошення про сприяння по працевлаштуванню за кордоном в рекламних газетах міста Миколаєва "Маклер" і "Позвоните".

У 2005 році ОСОБА_6, до своєї злочинної діяльності залучив ОСОБА_7 і ОСОБА_8

Після цього ОСОБА_8, володіючи англійською мовою, за сприянням ОСОБА_6, у телефонному режимі встановив контакт з іншими особами: громадянином Кіпру і громадянином Швейцарії, з якими у ОСОБА_6 була досягнута домовленість про продаж ним молодих жінок.

Після того, як потерпілі, яких з використанням обману з метою подальшої сексуальної експлуатації, вербували ОСОБА_6 і ОСОБА_7, давали свою згоду на виїзд за кордон, ОСОБА_8 в телефонному режимі повідомляв про це інших осіб і сутенерів, які виступали в ролі замовників.

Окрім цього, згідно досягнутої домовленості з останніми, ОСОБА_8 за допомогою електронної пошти направляв на їх адресу фото, у тому числі і в оголеному виді, вербованих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 осіб.

При цьому, ОСОБА_8, переправляв інформацію про осіб, завербованих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за допомогою всесвітньої інформаційної системи загального доступу "Інтернет" іншим особам: сутенерам, з якими у ОСОБА_6 була домовленість про продаж ним молодих жінок з метою сексуальної експлуатації; створив сайт і електронну поштову скриньку для розміщення інформації, відносно діяльності ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, як самостійно так і спільно з ОСОБА_6 брав участь у переговорах з іншим особами і сутенерами про передачу в їх власність завербованих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 жінок.

При цьому засуджені, діючи за попередньою змовою між собою, переслідуючи мету укласти незаконні угоди відносно потерпілих ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, достовірно знаючи про те, що вказані особи на території Республіки Кіпр і Швейцарії надаватимуть сексуальні послуги, шляхом обману залучили їх у заняття проституцією, повідомивши завідомо неправдиві відомості про характер їх майбутньої роботи за кордоном - танцівницями у нічних клубах Республіки Кіпр і Швейцарії.

Достовірно знаючи про те, що інші особи перепродають жінок, що приїздять до них, іншим сутенерам з метою сексуальної експлуатації, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, прагнучи отримати згоду жінок на виїзд за кордон, використовували обман, обіцяючи їм вигідні умови роботи, високий дохід від заняття танцями і консумацією.

Отримавши згоду потерпілих на виїзд за кордон, ОСОБА_8 в телефонному режимі повідомляв про це іншим особам й іншим сутенерам з числа громадян Республіки Кіпр, з якими була досягнута домовленість про продаж ним молодих жінок.

Інші особи й інші сутенери за допомогою банківських переказів "Вестерн Юніон" і "Моней Грам" перераховували ОСОБА_6 грошові кошти, як оплату незаконних угод з продажу ним жінок, а так само для оформлення документів за терміновим тарифом і на придбання авіаквитків; здійснювали замовлення авіаквитків в аеропорту міста Одеси на рейс літака, що виходить з Одеси на о. Кіпр, а також в аеропорту м. Києва "Бориспіль" на рейс літака "Київ–Цюріх", визначали дату вильоту жінок з України. При цьому, витрачені кошти потерпілі зобов’язані були відшкодувати.

Крім того, достовірно знаючи про те, що у нічних клубах потерпілі будуть залучені в систематичне заняття проституцією, бажаючи переконати їх у безпеці і перевагах перебування за кордоном, ОСОБА_6 пропонував потерпілим підписати контракти з майбутніми працедавцями, які йому присилали інші особи.

Таким чином, у листопаді 2000 року ОСОБА_6, який діяв по раніше досягнутій домовленості з громадянином Кіпру, матеріали справи щодо якого виділені в окреме провадження, була здійснена незаконна угода продажу потерпілої ОСОБА_18, що виразилась у відкритому одержані останньої шляхом залучення її в боргову кабалу і повідомленні завідомо неправдивих відомостей про характер майбутньої роботи за кордоном, пов’язана із законним переміщенням за її згодою через державний кордон України для подальшого продажу й іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації.

У серпні 2003 року, ОСОБА_6, який діяв по раніше досягнутій меті з громадянином Кіпру – іншою особою, була здійснена незаконна угода продажу потерпілої ОСОБА_19, що виразилась у відкритому одержанні останньої шляхом залучення її в боргову кабалу і повідомленні завідомо неправдивих відомостей про характер майбутньої роботи за кордоном, та була пов’язана із законним переміщенням за її згодою через державний кордон України для подальшого продажу і іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, втягування в боргову кабалу.

У період з квітня 2005 року по 1 травня 2007 року ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_7, використовуючи уразливий стан потерпілих, були здійснені незаконні угоди з продажу ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, пов’язані із законним переміщенням громадян України з їх згоди через державний кордон України для подальшого продажу і передачі іншим особам з метою сексуальної експлуатації, втягування в боргову кабалу, а так само вербування, передача людини з метою сексуальної експлуатації з використанням обману, вчинені відносно декількох осіб, повторно.

При цьому ОСОБА_6, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 і ОСОБА_8, переслідуючи мету здійснити незаконні угоди відносно ОСОБА_21 і потерпілих ОСОБА_22, ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_13, ОСОБА_23, ОСОБА_15, ОСОБА_16, достовірно знаючи про те, що вказані особи на території Республіки Кіпр і Швейцарії надаватимуть сексуальні послуги, із використанням обману втягнули їх в заняття проституцією, повідомивши завідомо неправдиві відомості про характер їх майбутньої роботи за кордоном – танцівницями в нічних клубах Республіки Кіпр і Швейцарії.

Крім цього, у квітні 2006 року ОСОБА_8 вирішив отримати споживчий кредит в НРУ ЗАТ КБ "Приват Банк" на придбання ноутбука.

Будучи обізнаним про порядок видачі і отримання споживчого кредиту, а так само про пакет документів, які необхідно надати в банк, ОСОБА_8 звернувся до ОСОБА_6, з яким у нього склалися дружні стосунки, з проханням посприяти йому в отриманні кредиту.

При цьому ОСОБА_8, знаючи, що для цього йому необхідно пред'явити довідку з місця роботи про розмір заробітної плати, запропонував ОСОБА_6, видати йому документ про те, що він є співробітником Миколаївського представництва державного комунального госпрозрахункового підприємства по обслуговуванню молодіжного центру м. Києва "Либідь-К", а так само довідку про розмір заробітної плати, яку він нібито отримав за останніх 6 місяців, працюючи у вказаному представництві.

ОСОБА_6 за попередньою змовою із ОСОБА_8 і ОСОБА_7 за допомогою комп’ютерної техніки виготовив завідомо підроблений документ – довідку № 24 від 21 квітня 2006 року, що містила неправдиві відомості про зарахування ОСОБА_8 на роботу в Миколаївське представництво державного комунального госпрозрахункового підприємства по обслуговуванню молодіжного центру в м. Києві "Либіль-К" з 20 травня 2005 року та про нарахування ОСОБА_8 заробітної плати у період з жовтня 2005 року по березень 2006 року у розмірі 4100 грн., що давало право на одержання споживчого кредиту в ЗАТ КБ "Приват Банк" і, достовірно знаючи про те, що зазначена довідка підроблена, збув її ОСОБА_8, яку останній використав для одержання банківського кредиту на придбання ноутбука.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засуджених в наслідок м’якості. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано ст. 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_8, а апеляційним судом безпідставно застосовано ст. 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 і ОСОБА_6 Апеляційний суд, на думку прокурора, своє рішення про часткове задоволення апеляції прокурора належним чином не мотивував, чим порушив ст. 377 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Винність ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, за які вони засуджені, підтверджена сукупністю зібраних у справі доказів, що правильно оцінені та обґрунтовано покладені судом в основу вироку і по суті, у касаційній скарзі не заперечується. Тому, кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 124-1 (в редакції статті від 24.03.1998 року), ч. 2 ст. 149 (в редакції статті від 05.04.2001 року), за ч. 2 ст. 149 (в редакції статті від 12.01.2006 року), за ч. 2 ст. 303 в редакції статті від 05.04.2001 року), за ч. 2 ст. 303 (в редакції статті від 12.01.2006 року), за ч. 2 ст. 358 КК України, ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 149 (в редакції статті від 05.04.2001 року), за ч. 2 ст. 149 (в редакції статті від 12.01.2006 року), за ч. 2 ст. 303 в редакції статті від 05.04. 2001 року), за ч. 2 ст. 303 (в редакції статті від 12.01.2006 року), за ч. 2 ст. 358 КК України, ОСОБА_8 ч. 2 ст. 149 (в редакції статті від 05.04.2001 року), за ч. 2 ст. 149 (в редакції статті від 12.01.2006 року), за ч. 2 ст. 303 в редакції статті від 05.04. 2001 року), за ч. 2 ст. 303 (в редакції статті від 12.01.2006 року), за ч. 2, 3 ст. 358 КК України є правильна.

Що стосується доводів прокурора про м’якість призначеного засудженим покарання, то вони є непереконливими.

Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

У відповідності до закону стаття 69 КК України може бути застосована у тому разі, коли суд за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного дійде висновку про можливість призначення засудженому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_8 повністю визнали свою вину у вчиненні злочину за ч.2 ст. 303 та ч. 2 ст. 358 КК України, до кримінальної відповідальності притягуються вперше, часткове відшкодували потерпілим моральної шкоди, та покаялись у втягненні потерпілих в заняття проституцією та у підробці документа. Призначаючи покарання ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суд урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про їх особу, обставини, що пом’якшують їх вину, зокрема, що ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 раніше не судимі, вину визнали частково, частково відшкодували потерпілим моральну шкоду, відсутність відомостей, що характеризують їх негативно (на спеціальних обліках не перебувають). Обставин, що обтяжують покарання засудженим по справі не встановлено.

Враховуючи принцип індивідуалізації призначення покарання, суд, обираючи вид та міру покарання ОСОБА_8, врахував його роль, дані про особу винного, часткове визнання своєї вини, відношення до вчиненого злочину, стан здоров’я, часткове відшкодування завданої потерпілим шкоди, сімейні обставини та дійшов правильного висновку про призначення йому більш м’якого покарання із застосуванням ст. 69 КК України за ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції статті від 05.04.2001 року та за ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції статті від 12.01.2006 року), ніж передбачено законом.

Апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції, хоча і вказав обставини, які пом’якшують покарання ОСОБА_5 і ОСОБА_7 та дані про їх особу, однак врахував їх не в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого, фактичні обставини справи та обсяг обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції статті від 05.04.2001 року), а також стан здоров’я засудженої ОСОБА_7, притягнення її до кримінальної відповідальності вперше, що є пом’якшуючими покарання обставинами, дійшов правильного висновку про можливість призначення їм покарання нижче від найнижчої межі за ч. 2 ст. 149 КК України (в редакції статті від 05.04.2001 року, однак в умовах ізоляції від суспільства, тобто в місцях позбавлення волі.

Таке рішення суду не суперечить вимогам зазначеної норми закону, у зв’язку з чим твердження прокурора про призначення засудженим невиправдано м’якого покарання є безпідставними.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги прокурора, останній вказував також на м’якість призначеного засудженим покарання. Залишаючи у цій частині апеляцію прокурора без задоволення, апеляційний суд правильно послався на те, що суд першої інстанції призначив засудженим покарання з дотриманням норм ст. ст. 65, 66 КК України, тобто з урахуванням ступеню тяжкості вчинених злочинів, даних про особу засуджених. Врахував апеляційний суд також і часткове відшкодування засудженими шкоди потерпілим.

Отже, підстав для скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв’язку з м’якістю призначеного засудженим покарання, як про це ставить питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

При розгляді справи в апеляційному порядку не було допущено порушень вимог ст. 377 КПК України, а тому посилання прокурора у цій частині колегія суддів вважає непереконливими.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування судових рішень, по справі не встановлено.

За таких обставин, підстав для скасування ухвали апеляційного суду, як про це ставиться питання у касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 серпня 2010 року щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.