5-569км11 Про таємне викрадення майна, скоєне за попередньою змовою групою осіб з проникненням до житла - 07.04.2011 Прийняття

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 07 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 серпня 2010 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 22 вересня 2010 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Цим вироком -

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов’язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов’язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 22 вересня 2010 року вирок суду щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без зміни.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за те, що вони, в ніч з 15.02.2010 року на 16.02.2010 року, за попередньою змовою групою осіб, перебуваючи по АДРЕСА_1, шляхом зриву навісного замка та пошкодження внутрішнього врізаного замка, за допомогою металевої "фомки", проникли в будинок потерпілого ОСОБА_3, звідки таємно викрали належне йому майно загальною вартістю 3169 грн., після чого з місця вчинення злочину зникли.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально – процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочинів та особам засуджених внаслідок м’якості. Зазначає, що суд першої інстанції не провів допит засудженого ОСОБА_2, в порушення ст. 334 КПК України не проаналізував фактичні дані, які містяться у показаннях свідків, потерпілих, підсудних, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не навів аналізу показань засуджених у мотивувальній частині вироку та не надав їм оцінки. Також вважає, що судом не враховано в достатній мірі дані про особу кожного з засуджених, які вчинили тяжкий злочин, не сприяли встановленню істини у справі, а засуджений ОСОБА_2 має непогашену судимість, тому до засуджених безпідставно було застосовано ст. 75 КК України при призначенні покарання. Апеляційним судом дані порушення усунуті не були.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 22, 64 КПК України, положень пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29 червня 1990 року "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" (v0005700-90) (із змінами та доповненнями), суди зобов`язані у кожній справі з достатньою повнотою встановлювати час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину; форму вини, спрямованість умислу, мотиви злочину, його наслідки; характер і розмір заподіяної шкоди, обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності та інші обставини, що характеризують особу підсудного.

Стаття 299 КПК України надає можливість суду першої інстанції, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.

Як вбачається з протоколу судового засідання всі учасники процесу, в тому числі і прокурор, який приймав участь у розгляді справи, проти розгляду справи судом в порядку ч. 3 ст. 299 КК України не заперечували.

Відповідно до матеріалів кримінальної справи та вироку суду, при розгляді справи судом першої інстанції були дотримані вимоги закону. Постановлений місцевим судом вирок відповідає вимогам ч.1 ст. 334 КПК України і істотних порушень кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування вироку, не встановлено.

Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування ст. 75 КК України та м’якість призначеного засудженим ОСОБА_1. та ОСОБА_2 покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Відповідно до положень ст. 65 КК України покарання засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 призначено з урахуванням всіх обставин справи, ступеня тяжкості вчинених ними злочинів та даним про їх особи.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Звільняючи засуджених від відбування покарання з випробуванням, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість їх виправлення без відбування покарання, взявши до уваги щире каяття у вчиненому, відшкодування завданого збитку, а також ту обставину, що вони мають постійне місце проживання.

Отже, з урахуванням усіх вказаних обставин та особи кожного з засуджених, суд дійшов правильного висновку про можливість їх виправлення без ізоляції від суспільства, у зв’язку з чим обґрунтовано звільнив останніх від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, поклавши ряд обов’язків, передбачених ст. 76 КК.

Тому доводи прокурора про те, що зазначені вище обставини та дані про особу засуджених не є достатніми для звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає необґрунтованими.

При апеляційному перегляді справи, судом належним чином перевірено матеріали кримінальної справи, наведені в апеляції прокурора доводи, та прийнято рішення з наведенням у ньому докладних мотивів.

Отже судом апеляційної інстанції вимоги ст.ст. 365, 366, 377 КПК України дотримано.

Оскільки порушень вимог кримінального закону, які б тягнули безумовне скасування або зміну вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судами першої та апеляційної інстанції у справі не допущено, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів,

Вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 серпня 2010 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 22 вересня 2010 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.