Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлової С.О.,

суддів Суржка А.В. та Лагнюка М.М.,

прокурора Волошиної Т.Г.,

захисника ОСОБА_1,

засудженого ОСОБА_2

розглянувши в судовому засіданні 7 квітня 2011 року в м. Києві, кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2010 року,

Вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2010 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, гр. України,

не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 3 роки та покладенням на нього обов’язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 77 616,41 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 гривень – моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_2 засуджено за те, що він 12 липня 2008 року близько 3 години, керуючи автомобілем "Hyundai Accent", державний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Шевченка в м. Олександрії в напрямку с. Вогнівки Кіровоградської області зі швидкістю понад 60 км/год., в порушення вимог п.п. 2.3, 12.1, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не впоравшись з керуванням автомобіля, виїхав за межі проїзної частини й допустив наїзд на фундамент споруди домоволодіння АДРЕСА_1. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажири ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 червня 2010 року вирок суду першої інстанції скасовано в частині звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, постановлено новий вирок, яким ОСОБА_2 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 4 років позбавлення волі та позбавлено права керування транспортними засобами строком 2 роки. В решті вирок залишено без зміни.

Ухвалою Верховного Суду України від 28 жовтня 2010 року вирок апеляційного суду Кіровоградської області від 24 червня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Вироком Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2010 року вирок Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 15 березня 2010 року скасовано, ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі та позбавлено права керування транспортними засобами на строк 2 роки. При цьому апеляційна інстанція також визнала, що ОСОБА_5 порушив п. 2.9 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , а саме керував автомобілем в стані алкогольного сп’яніння. В решті вирок районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок апеляційного суду та направити справу на нове розслідування. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася не з його вини, а через розгерметизацію шини правого переднього колеса під час руху автомобіля, травмування потерпілих відбулося із-за перебування останніх у стані алкогольного сп’яніння та незастосування ними пасок безпеки, при цьому він в стані алкогольного сп’яніння не перебував. Судом безпідставно відхилено висновки трьох експертиз, показання потерпілої ОСОБА_4 та свідків, що його виправдовують. Крім того, на досудовому слідстві не добуто достатньо доказів його вини у вчиненні злочину. Також суд при призначенні йому покарання не врахував поведінку потерпілих, які в стані алкогольного сп’яніння їхали в його автомобілі, чим поставили себе в небезпеку та відсутність будь - яких претензій зі сторони потерпілої ОСОБА_4 до нього.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого і його захисника, які підтримали касаційну скаргу, разом з тим наполягали на застосуванні вимог ст. 75 КК України до призначеного покарання, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_2 у злочині, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на наведених у вироку доказах, які судом належно досліджені та оцінені.

Доводи ОСОБА_2 про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася не з його вини, а через розгерметизацію шини правого колеса перевірялися під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій і обґрунтовано визнані безпідставними з наведенням відповідних мотивів такого рішення у вироках.

Так, згідно висновку №19/463 комісійної судової автотехнічної експертизи від 3 березня 2009 року втрата керованості автомобілем та його занос розпочався до розгерметизації правого переднього колеса. При цьому причиною дорожньо-транспортної пригоди, до якої автомобіль знаходився в технічно справному стані, було порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.2.3 (б), п.12.1 ПДР України (1306-2001-п) (т.1 а.с.204-206).

А відповідно до висновку додаткової судової комплексної транспортно – трасологічної та автотехнічної експертизи № 5826 пошкодження шини переднього правого колеса ( а також інших пошкоджених коліс) сталося внаслідок наїзду автомобіля при русі в некерованому режимі на бордюр проїжджої частини. Також експерт прийшов до висновку, що технічний стан автомобіля в умовах ДТП перед утратою керування зі сторони водія, характеризувався справністю, то при належному виконанню ним вимог 12.1 та 12.4 ПДР (1306-2001-п) водій автомобіля мав гарантовану технічну можливість уникнути дорожньо – транспортної пригоди. При цьому експерт визнав, що показання ОСОБА_2 про рух зі швидкістю 50 км – г. в умовах події та про причину пригоди у виді раптової несправності транспортного засобу, є технічно неспроможні та недостовірні.( т. 1 а.с. 308 – 312).

Вказані висновки експертиз є науково обґрунтованими, виваженими, ґрунтується на всебічному та об’єктивному дослідженні всіх обставин справи, складені судовими експертами, маючими свідоцтва на право проведення досліджень обставин ДТП, експертизи технічного стану транспортних засобів і транспортно-трасологічні експертизи зі стажем експертної роботи по спеціальності з 1996 року, 2006 та 1987 років, а тому підстав вважати їх такими що мають протиріччя чи викликають сумнів немає.

До того ж, те, що гальмова система та рульове керування автомобіля на момент настання дорожньо-транспортної пригоди знаходилися в справному стані, а деформація та руйнування деталей рульового керування виникли в момент даної пригоди, також підтверджено висновком судової автотехнічної експертизи № 462/18 від 18 лютого 2009 року (т.1 а.с. 177-178).

Як правильно зазначено у вироку, висновки спеціалістів № 3590/18 та №3591/18 від 29 липня 2008 року, №216 від 1 вересня 2008 року не містять відомостей, що засуджений не мав технічної можливості уникнути наїзду на будівлю, та проведені без належного та повного дослідження фактичних обставин справи, ґрунтуються лише на поясненнях ОСОБА_2 (т.1 а.с.28-29, 31-33, 45).

При цьому, експерт ОСОБА_6, що проводив експертні автотехнічні дослідження №3590/189, №3591/18, на які в підтвердження своєї невинуватості посилається засуджений, показав, що вказівка у його експертному висновку про те, що розгерметизація шини правого переднього колеса могла стати причиною заносу, носить імовірний характер (т.1 а.с.180), а тому є припущенням.

Позбавлено підстав посилання засудженого в касаційній скарзі на те, що працівники міліції неправильно зафіксували всі дані в протоколі огляді місця події.

Як убачається з протоколу огляду дорожньо – транспортної пригоди та додатків до нього, місцем ДТП є ділянка на вулиці Шевченка, біля домоволодіння АДРЕСА_1, де, згідно схеми ДТП, на проїжджій частині з поворотом у ліву сторону зафіксовані два сліди від гальмування коліс автомобіля. Довжина слідів гальмуванням від лівих коліс становить 11, 6 м., від правих – 14, 2 м, що свідчить про екстрене гальмування при значній швидкості в момент зіткнення з будівлею, як обґрунтовано зазначив у своєму висновку суд апеляційної інстанції.

Потерпіла ОСОБА_3, яка була пасажиром в автомобілі, яким керував засуджений під час досудового та судового слідства підтвердила, що ОСОБА_2 в стані алкогольного сп’яніння, рухаючись на великій швидкості, бешкетував за кермом, без потреби повертав вправо та вліво, штучно створюючи небезпеку, в результаті чого не впорався з керуванням та автомобіль занесло на будівлю та призвело до дорожньо – транспортної пригоди.

Вживання алкогольних напоїв ОСОБА_2 підтвердив також й свідок ОСОБА_7 (т.1 а.с 116).

Доводи засудженого про те, що показання ОСОБА_4 спростовують показання ОСОБА_3 відносно перебування ОСОБА_2 в стані алкогольно сп’яніння неспроможні й не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Перебування засудженого ОСОБА_2 в стані алкогольного сп’яніння підтверджуються протоколом №178 медичного огляду для встановлення факту стану сп’яніння від 12 липня 2008 року, який обґрунтовано визнано судом належним доказом (т.1 а.с. 14).

При цьому суд правильно прийшов до висновку про недопустимість прийняття як доказу виписки з акту №3657 від 18 липня 2008 року, оскільки остання належним чином не завірена.

Згідно з висновками судово-медичних експертиз № 41 від 19 січня 2009 року та №1058 від 26 грудня 2008 року відповідно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 отримали тяжкі тілесні ушкодження, як такі що небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

З уваги на такі і інші докази які приведені у вироках суду першої і апеляційної інстанцій та наявні у матеріалах кримінальної справи дії ОСОБА_2 за ст. 286 ч. 2 КК України кваліфіковані правильно.

Досудове і судове слідство у даній кримінальній справі проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, всебічно, повно та об?єктивно.

Натомість засуджений, висловлюючи прохання у касаційній скарзі направити справу на нове розслідування не вказує з яких саме підстав суд касаційної інстанції має це зробити та які обставини при такому розслідуванні необхідно з?ясувати чи встановити.

Призначаючи покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, форму вини, а також зважив на наслідки злочину. Посилаючись на ці та зазначені в касаційній скарзі підстави, апеляційний суд призначив покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі винного, є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, враховуючи те, що ОСОБА_2 вчинено тяжкий злочин, наслідком якого стало заподіяння двом потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, одна з яких ОСОБА_3 стала інвалідом II групи, перебування ОСОБА_2 в стані алкогольного сп’яніння під час вчинення злочину, що є обтяжуючою покарання обставиною, особисте ставлення засудженого до скоєного злочину та його наслідків, а також не усунення завданої шкоди.

При цьому, істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування або зміни вироку Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2010 року, не виявлено.

З уваги на таке, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2010 року щодо засудженого ОСОБА_2 залишити без зміни, а його касаційну скаргу – без задоволення.