5-661к11 Про замах обвинуваченого на вбивство свого брата - 07.04.2011 Прийняття

23 грудня 2010 року вироком Апеляційного суду Кіровоградської області скасовано в частині призначеного покарання вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_1 Апеляційним судом постановлено новий вирок за яким призначено покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України у виді 7 років позбавлення волі. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 14 червня 2010 року біля 15 годин 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, за місцем свого проживання в АДРЕСА_1, з метою позбавлення життя свого брата ОСОБА_2, наніс останньому ножеві

Справа № 5-661к11 Категорія: ч. 2 ст. 15,

Доповідач в апеляційній інстанції: Осєтров В.І. ч. 1 ст. 115 КК України

Доповідач Крижановський В.Я.

поранення, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, тобто є умисними тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя потерпілого в момент заподіяння.

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку суду, про пом’якшення призначеного покарання, обґрунтовуючи тим, що наміру на вбивство свого брата ОСОБА_2 не мав, на досудовому слідстві вину свою в нанесенні тілесних ушкоджень визнав, з’явився із зізнанням, сприяв розкриттю злочину та просить врахувати дані про його особу, зокрема, що є інвалідом 2 групи.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав оскаржуване судове рішення апеляційного суду законним й обґрунтованим і просила залишити його без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За матеріалами справи, засуджений ОСОБА_1 на досудовому слідстві детально показував, що 14 червня 2010 року біля 14 години він разом зі своїм братом ОСОБА_2, матір’ю та їх знайомими вживали спиртні напої, після чого він пішов до себе в кімнату, а брат в іншу кімнату. Перебуваючи в кімнаті він включив музику, брат включив телевізор, і в цей час між ними виникла словесна перепалка, яка переросла в бійку, яка відбувалася в кімнаті брата ОСОБА_2, а саме на ліжку, на якому він (брат) лежав. Бійка виражалася в тому, що вони наносили один одному по тулубу удари кулаками та ногами і продовжувалась близько 5 хвилин. В ході бійки засуджений зрозумів, що йому не подужати брата, тому розгнівавшись та втративши контроль над своїми діями, вскочив з ліжка та на плиті, яка знаходиться в кімнаті брата, схопив кухонний ніж та з метою заспокоїти брата наніс йому удар ножем по його тілу ближче до ключиці. Брат ОСОБА_2, відчувши сильний біль почав махати руками, ногами та щось кричати, але засуджений продовжуючи свої злочинні дії та відразу, щоб брат заспокоївся, наніс йому другий удар в область живота. Далі відразу, вставши з ліжка, поклав ніж на плиту та залишився в кімнаті. Брат, заспокоївшись за мить встав з ліжка, і вони помирилися. Побачивши в брата кров, засуджений взяв простинь та перемотав нею брата. Після чого продовжили вживати спиртні напої. Приблизно о 22 годині у брата погіршилось самопочуття, тому викликав швидку допомогу (а.с. 104-105).

Суд першої інстанції у вироку зазначив, що ОСОБА_1 вчинив закінчений замах на умисне вбивство, але свій намір на вбивство потерпілого не довів до кінця з незалежних від нього причин.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" за № 2 від 07 лютого 2003 року (v0002700-03) (далі – Постанова ВСУ), якщо добровільна відмова від вчинення злочину мала місце вже після вчинення дій, які особа вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК України як закінчений замах на злочин, який особа бажала вчинити.

Суд не взяв до уваги, що злочинні дії ОСОБА_1 припинив вчиняти добровільно за відсутності будь-яких перешкод для їх продовження.

В судовому засіданні ОСОБА_1 дав аналогічні показання тим, що давав на досудовому слідстві. Наголошував на тій обставині, що в нього не було умислу саме на вбивство брата, що під час сварки, яка переросла в бійку, він знаходячись в збудженому стані і з метою подолати опір брата завдав йому тілесних ушкоджень (а.с. 205).

Потерпілий ОСОБА_2 під час судових дебатів просив брата суворо не карати, зазначивши, що останній лише оборонявся (а.с. 206).

Натомість, судом взагалі не було з’ясовано, чи був у засудженого ОСОБА_1 прямий умисел на вбивство брата, а не спричинення тяжких тілесних ушкоджень, в нанесенні яких він визнав свою вину та щиро покаявся.

Відповідно до того ж п. 4 Постанови ВСУ (v0002700-03) , суду необхідно приймати до уваги, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).

Із матеріалів справи не можливо однозначно зробити висновок, що ОСОБА_1 мав намір позбавити брата життя. Про відсутність такого наміру свідчить характер взаємовідносин між братами як до, так і після вчинення злочину.

Отже, викладені ОСОБА_1 показання як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні, щодо фактичних обставин справи різняться обставинам справи, що встановлені органом досудового слідства, викладені у пред'явленому обвинуваченні, а надалі перенесені судом у вирок.

Все вище викладене зумовлювало суд дослідити зібрані у справі докази в повному обсязі і дати їм належну правову оцінку, що судом зроблено не було.

З протоколу судового засідання вбачається, що суд визнав недоцільним досліджувати докази та обмежився допитом підсудного і дослідженням даних про його особу, пославшись на те, що ОСОБА_1 вину визнав повністю. Такий висновок суду є передчасним, оскільки із викладеного вище вбачається, що підсудний вину у вчиненні замаху на умисне вбивство фактично не визнавав.

Таким чином, прийнявши згідно з ч. 3 ст. 299 КПК України рішення про недоцільність дослідження доказів, суд першої інстанції безпідставно обмежив дослідження обставин справи допитом підсудного і дослідженням даних, що характеризують його особу, і закінчив судове слідство, чим допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Апеляційна інстанція не звернула увагу на допущені судом першої інстанції істотні порушення кримінально-процесуального закону.

Суд касаційної інстанції вправі, відповідно до ч. 1 ст. 395 КПК України, вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

За умови, коли судом допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обгрунтований та справедливий вирок, постановлене в ній судове рішення відповідно до ст.ст. 370, 398 КПК України підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді справи, суду необхідно вирішити питання про проведення судового слідства в повному обсязі, перевірити та дати правову оцінку показанням засудженого і постановити законне й обгрунтоване судове рішення. При новому судовому розгляді суду необхідно також звернути увагу на дані про особу засудженого, ім’я якого відповідно до ксерокопії паспорта, що міститься в матеріалах справи (а.с. 148), "ОСОБА_1", а не "ОСОБА_1", як було зазначено в судових рішеннях.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково, вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 жовтня 2010 року та вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.