Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді Орлової С.О.

суддів: Суржок А.В., Лагнюк М.М.

за участю прокурора Матюшевої О.В.

захисника ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні 7 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 20 січня 2011 року.

Вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 листопада 2010 року,

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, громадянина України, раніше неодноразово судимого, остання судимість від 29 жовтня 2002 року за ст. 187 ч. 2 КК України на 8 років 6 місяців позбавлення волі, постановою Казанківського районного суду Миколаївської області від 15 травня 2009 року звільнений 23 травня 2009 року умовно достроково від відбуття покарання на 1 рік 4 місяці 28 днів,

засуджено за ст. 355 ч. 1 КК України на 6 місяців арешту, на підставі ст. ст. 71, 72 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2002 року і остаточно визначено до відбуття 10 місяців позбавлення волі.

Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 20 січня 2011 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 в частині призначеного йому покарання за сукупністю вироків скасований. ОСОБА_2 на підставі ст. ст. 71, 72 КК України до покарання призначеного судом першої інстанції за ст. 355 ч. 1 КК України у виді 6 місяців арешту частково приєднано невідбуту частину покарання призначеного за вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2002 року та остаточно призначено до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 10 місяців.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишений без зміни.

ОСОБА_2 визнаний винним і засуджений за те, що він маючи право вимагати від ОСОБА_3 виконання взятих на себе цивільно-правових зобов’язань, а саме повернення грошового боргу в сумі 50.000 доларів США, в м. Миколаєві в період часу з квітня по липень 2010 року, за обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, діючи з погрозою насильства над ОСОБА_3 та його близькими родичами, погрозою знищення їх майна за відсутності ознак вимагання, 19 квітня, 20 травня та 11 червня 2010 року примушував ОСОБА_3 виконати покладені на нього цивільно-правові зобов’язання.

ОСОБА_3 сприймаючи погрози ОСОБА_2 як реальні, побоюючись за своє життя і здоров’я, 5 липня 2010 року передав ОСОБА_2, як погашення частини боргу перед іншою особою, 1.000 доларів США і цей факт був задокументований співробітниками міліцій.

У поданій на вирок апеляційного суду касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, просить про пом’якшення призначеного йому покарання. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 посилається на те, що апеляційний суд при постановленні вироку не в повній мірі врахував тяжкість скоєного ним злочину, який відноситься до злочинів невеликої тяжкості, та обставини, які пом’якшують покарання.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора про законність та обґрунтованість вироку апеляційного суду, пояснення захисника-адвоката ОСОБА_1 підтримавшого доводи касаційної скарги засудженого про пом’якшення призначеного покарання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину за обставин, зазначених у вироку, підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні та належно оцінених судом, є обґрунтованим і не оспорюється у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 про пом’якшення йому покарання не можна визнати обґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинання одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Тому, колегія суддів вважає, що апеляційний суд постановляючи свій вирок в апеляційному порядку, дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції, призначаючи покарання засудженому за сукупністю вироків у виді 10 місяців позбавлення волі, порушив вимогу ч. 4 ст. 71 КК України, призначивши покарання менше від невідбутої частини покарання призначеного за попереднім вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2002 року. Оскільки, згідно постанови Казанківського районного суду Миколаївської області від 15 травня 2009 року невідбута ОСОБА_2 частина вказаного вироку складає 1 рік 4 місяці 28 днів.

Своїм вироком апеляційний суд усунув порушення кримінального закону, допущене судом першої інстанції в частині визначення остаточного покарання за сукупністю вироків. При цьому апеляційний суд, призначаючи до відбуття остаточне покарання за сукупністю вироків, врахував всі пом’якшуючі покарання обставини, в тому числі і ті, на які посилається засуджений ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі і за сукупністю вироків частково приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Призначене апеляційним судом покарання ОСОБА_2 відповідає вимогам ст. 65 КК України, воно є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

По справі не встановлено істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування чи зміну судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів, –

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 20 січня 2011 року – без зміни.