Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_5 на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 8 липня 2010 року щодо неї.

Вироком Менського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2010 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, не судиму,

засуджено за ч. 3 ст. 149 ч. КК України (2341-14) , із застосуванням ст. 69 КК України, на 4 роки позбавлення волі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_6, щодо якого в касаційному порядку судові рішення не оскаржені.

Постановлено стягнути із засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 3000 грн. кожній.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 08 липня 2010 року в порядку ч.2 ст. 365 КПК України вирок щодо засуджених змінено та виключено з його мотивувальної частини посилання на скоєння ними злочину разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 і постановлено вважати, що злочини ОСОБА_6 і ОСОБА_5 було скоєно з особами, матеріали кримінальної справи відносно яких виділено в окреме провадження. У решті вирок залишено без зміни.

В порядку ст.ст. 409- 411 КПК України рекомендовано суду першої інстанції вирішити питання щодо неповнолітніх дітей засудженої ОСОБА_5 відповідно до ст. 346 КПК України.

Окремою постановою Менського районного суду Чернігівської області від 27 липня 2010 року порушено перед службою у справах дітей Менської райдержадміністрації Чернігівської області питання влаштування двох малолітніх дітей засудженої ОСОБА_5, які залишилися без батьківського нагляду.

Вироком суду ОСОБА_5 визнано винною в тому, що вона, перебуваючи у складі створеної засудженим ОСОБА_6 організованої групи, до складу якої також входили ще дві особи, матеріали кримінальної справи відносно яких виділені в окреме провадження, діючи умисно, починаючи з квітня 2007 року, а в період з 05 травня 2007 року по липень 2008 року - повторно, особисто брала активну участь у вербуванні на території Менського району Чернігівської області і переміщенні через державний кордон України на територію Російської Федерації, а також передачі та отриманні, разом зі своїми спільниками, людей - громадян України: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, з метою їх трудової експлуатації, що виразилася в примусовій праці на сільськогосподарських та інших роботах, із залученням потерпілих в боргову кабалу; з використанням обману щодо умов оплати праці, проїзду, проживання та харчування, а також з використанням уразливого стану потерпілих, в якому вони опинилися внаслідок збігу тяжких сімейних обставин. Внаслідок вчинення зазначених дій ОСОБА_5 отримувала свою частку матеріального доходу, одержану від злочинної діяльності організованої групи.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_5 просить змінити судові рішення, оскільки, на її думку, вона не входила до складу організованої злочинної групи, слідством незаконно інкриміновано їй епізод трудової експлуатації потерпілих ОСОБА_12, ОСОБА_19 та ОСОБА_20, оскільки їх працю експлуатувала інша особа, щодо якої матеріали кримінальної справи виділені в окреме провадження. Засуджена також вважає, що два епізоди обвинувачення щодо трудової експлуатації потерпілих ОСОБА_14, ОСОБА_21, ОСОБА_18, ОСОБА_7, ОСОБА_16, ОСОБА_22, ОСОБА_15 мали місце, але без участі інших осіб, щодо яких матеріали кримінальної справи виділені в окреме провадження. У зв’язку з чим засуджена просила перекваліфіковувати її дії з ч. 3 на ч. 2 ст. 149 КК України та пом'якшити призначену їй міру покарання до 3 років позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України звільнити її від покарання, з іспитовим строком - один рік. Засуджена також не погоджується із задоволенням судом цивільних позовів потерпілих ОСОБА_23 та ОСОБА_22, у зв'язку з тим, що на досудовому слідстві останні у своїх письмових розписках вказували, що претензій до неї не мають. Крім того, засуджена вважає, що суд призначив їй занадто суворе покарання, без урахування таких пом'якшуючих обставин: позитивної характеристики з місця проживання; скрутного матеріального становища, її перебування на час постановлення вироку в декретній відпустці по догляду за двома малолітніми дітьми; відсутність попередніх судимостей; активного сприяння слідству; щирого каяття та визнання вини за ч. 2 ст. 149 КК України; повного, на її думку, відшкодування матеріальної шкоди потерпілим.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав .

Доводи касаційної скарги засудженої є аналогічними доводам її апеляційної скарги, які ретельно перевірялися судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 149 КК України відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені сукупністю перевірених у судовому засіданні доказів, зокрема показаннями потерпілих ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, свідків ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, а також протоколами пред'явлення особи для впізнання, очних ставок та інформацією, отриманою від Державної прикордонної служби України, іншими матеріалами справи, достовірність яких не викликала сумніву, як при апеляційному розгляді справи, так і при її перегляді судом касаційної інстанції.

Суд дав правильну критичну оцінку показанням ОСОБА_5 щодо непричетності її до епізоду трудової експлуатації потерпілих ОСОБА_12, ОСОБА_19 та ОСОБА_20, частковому переводу вини на осіб, щодо яких матеріали кримінальної справи виділені в окреме провадження, та її запереченням щодо участі в організованій групі, як бажанню уникнути відповідальності за вчинений злочин.

Не довіряти показанням потерпілих та свідків, у суду підстав не було, адже вони є послідовними та узгодженими між собою та іншими доказами по справі.

Доводи, викладені у касаційній скарзі засудженої про відсутність у її діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України, були предметом перевірки апеляційною судовою інстанцією і обґрунтовано визнані безпідставними. Суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у квітні 2007 року засудженим ОСОБА_6 була створена організована група у складі більше трьох осіб до якої добровільно увійшла і ОСОБА_5, навівши при цьому переконливі мотиви, які свідчать про те, що всі учасники цієї групи попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання, розробили план вчинення злочинів, обумовили ролі кожного у злочинній діяльності, спрямованій на досягнення єдиної злочинної мети, розподіляли між собою доходи, отримані від злочинної діяльності.

Аналіз зібраних по справі доказів дає підстави касаційному суду зробити висновок про правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 149 КК України.

Призначене ОСОБА_5 за цим законом покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, адже судом було враховано наявні у матеріалах справи відомості про її особу і всі пом’якшуючи обставини та привильно призначено покарання засудженій із застосуванням ст. 69 КК України. Підстав для звільнення засудженої від відбування покарання колегія суддів не вбачає, оскільки вчинений нею злочин відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких.

Доводи засудженої щодо неправильного вирішення судом цивільного позову на користь потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8, у зв'язку з добровільним відшкодуванням шкоди потерпілим на досудовому слідстві спростовуються матеріалами справи, зокрема протоколом судового засідання від 22.03.2010 (т.4 а.с. 62-63), а тому не можуть бути визнані підставою для зміни вироку у цій частині.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону України колегією суддів також не виявлено. Отже, підстав для задоволення касаційної скарги засудженої і зміни судових рішень щодо неї немає.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів,

касаційну скаргу засудженої ОСОБА_5 залишити без задоволення. Вирок Менського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 8 липня 2010 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни .