Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_6 на вирок Кам’янобрідського районного суду м. Луганська від 28 травня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 10 серпня 2010 року щодо нього.

Вироком Кам’янобрідського районного суду м. Луганська від 28 травня 2010 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 190 ч. КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі, за ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю з відбуттям покарння у кримінально-виконавчій установі.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 10 серпня 2010 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним в тому, що він, 23.05.2004 року діючи умисно, з корисних мотивів, зловживаючи довірою ОСОБА_7, знаходячись на території авторинку м. Луганська, шляхом обману, запевнив останнього у можливості надання вигідної допомоги по придбанню автомобіля. Отримавши від ОСОБА_7 кошти потерпілого в розмірі 8500 доларів США, що еквівалентно 45220 грн. ОСОБА_6 привласнив, після чого зник, розпорядившись цими ними на свій розсуд.

Діючи повторно, у той же шахрайській спосіб, з тією ж метою, 11.12.2004 року ОСОБА_6, знаходячись біля Речового ринку м. Луганська, заволодів коштами ОСОБА_8 в сумі 18000 доларів США, що еквівалентно 95400 грн. для надання вигідної допомоги у придбанні транспортного засобу. Продовжуючи свої противоправні дії, ОСОБА_6 04.01.2005 року додатково отримав від ОСОБА_8 під приводом раніше обіцяного придбання транспортного засобу кошти в сумі 8000 доларів США, що еквівалентно 42400 грн. Передані гроші ОСОБА_6 привласнив, після чого зник, розпорядившись ними на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 26000 доларів США, що еквівалентно 42400 грн.

Діючи повторно, у той же спосіб, з тією ж метою, ОСОБА_6 08.01.2005 року шляхом зловживання довірою ОСОБА_9, запевняючи його у вигідності надання допомоги на придбання автомобіля, отримав від останнього кошти грошовим переказом на його ім’я через "Приватбанк" в розмірі 15000 грн. в рахунок вартості автомобіля. Крім цього, 15.01.2005 та 17.01.2005 ОСОБА_9, виконуючи вимоги ОСОБА_6 додатково перевів грошовими переказами через "Приватбанк" відповідно 5000 грн. і 25000 грн. Всі переказані грошові кошти ОСОБА_6 привласнив, після чого зник, розпорядившись ними на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 45000 грн.

27 квітня 2005 року ОСОБА_6, знаходячись у м. Харкові, маючи намір, направлений на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою ОСОБА_10, запевнив останнього передати йому свій автомобіль "Rover 75", вартістю 82317,15 грн. для подальшого його продажу. Переданий автомобіль ОСОБА_6 привласнив та зник, спричинивши ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 83317,15грн.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, не погоджуючись з оцінкою доказів, даних судом апеляційної інстанції та вважаючи, що апеляційним судом були розглянуті не всі доводи його апеляційної скарги, просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_6, виправдавши його за зазначеними епізодами та застосувати до нього ст. 69 КК України, знизивши призначену йому міру покарання.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та припинити кримінальну справу щодо нього за п. 2 ст. 6 КПК України. В обґрунтування своїх доводів звертає увагу на ряд порушень кримінально-процесуального закону у ході досудового слідства, зокрема, посилається на те, що: на момент винесення постанови про порушення кримінальної справи 24.08.2005 року в матеріалах справи були відсутні заяви про вчинення ним злочину щодо ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10; зазначена постанова про порушення кримінальної справи не була надана йому для ознайомлення; у справі немає постанови про притягнення його у якості обвинуваченого за ч. 2 ст. 190 КК України; його не було ознайомлено із обвинувальним висновком; двічі, на його думку, незаконно виносилися постанови про обрання йому міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою без його участі; екстрадиція його з Білорусії відбулася за ч. 4 ст. 190 КК України, але він обвинувачувався за ч. 2 ст. 190, крім цього, на його думку, було порушено Європейську Конвенцію "Про видачу правопорушників", оскільки його екстрадиція була за обвинуваченням у скоєнні злочину щодо ОСОБА_11, а кримінальне переслідування на Україні продовжили за обвинуваченням у скоєнні злочину щодо ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, без отримання згоди на це Білорусії; зазначає, що кримінальна справа взагалі не підсудна Кам’янобрідському районному суду м. Луганська та не підслідна Кам’янобрідському РВ МВС України м. Луганська. Крім цього, засуджений просить застосувати до нього ст. 69 КК України, оскільки обставин, обтяжуючих покарання, судом не встановлено, він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, хворіє на ряд хронічних захворювань, у справі не заявлені позови про відшкодування матеріальної шкоди, та він вже знаходиться під вартою більше чотирьох років.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах та доповненнях до касаційної скарги засудженого доводи, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав .

Доводи касаційних скарг про відсутність у діях ОСОБА_6 складу злочину та необхідність закриття справи з цих підстав є необґрунтованими, вони ретельно перевірялися судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 та ч.4 ст. 190 КК України відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені сукупністю перевірених у судовому засіданні доказів, зокрема показаннями потерпілих ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Потерпілі стверджували, що всім їм було відомо про те, що ОСОБА_6 на протязі тривалого часу займався діяльністю, пов’язаною із доставкою транспортних засобів зі-за кордону, був відомий у колі автомобілістів міста та області, тому при передачі грошових коштів та автомобіля засудженому вони повністю довіряли йому та не могли розцінювати його дії як шахрайство. При цьому, взявши на себе зобов’язання, що не заперечується і самим засудженим, він в подальшому переховувався від потерпілих, у зв’язку з чим був об’явлений його розшук. Такі свідчення потерпілих були послідовними протягом усього слідства і в суді та узгоджуються з показами свідків: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, не довіряти показанням потерпілих та свідків у суду підстав не було.

Крім цього, вина ОСОБА_6 у скоєнні злочинів підтверджується протоколами пред'явлення особи для впізнання, даними з розписок, заявами на здійснення грошових переказів на ім’я ОСОБА_6, дорученням про право розпоряджатися автомобілем на ім’я ОСОБА_6, іншими матеріалами справи, достовірність яких не викликала сумніву, як при апеляційному розгляді справи, так і при її перегляді судом касаційної інстанції.

Суд дав правильну критичну оцінку всім доводам захисника, які стосувалися його позиції щодо необхідності виправдання ОСОБА_6

Оцінивши викладене, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано визнав ОСОБА_6 винним у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, вчиненому в особливо великих розмірах, і правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 190 КК України (по епізодам щодо ОСОБА_12, ОСОБА_8 та ОСОБА_10) та за ч. 3 ст. 190 КК України - вчиненому у великих розмірах (по епізоду відносно ОСОБА_9).

Доводи касаційної скарги засудженого з приводу порушень вимог кримінально-процесуального закону у ході досудового та судового слідства є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Так, постановою від 24.08.2005 року було порушено кримінальну справу за фактом шахрайських дій за ч. 2 ст. 190 КК України (т.1 а.с.1), постановою від 18.10.2005 було перекваліфіковано дії на ч. 4 ст. 190 КК України (т.1 а.с. 148).

Постановою від 18.10.2005 ОСОБА_6 було пред’явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 190 КК України – за фактом вчинення шахрайських дій щодо ОСОБА_11, з якою його було ознайомлено 20.09.2006, одразу після екстрадиції на Україну (т.1 а.с. 149).

Постановою від 14.11.2006 ОСОБА_6 було пред’явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 190 КК України за фактами вчинення злочинних дій щодо ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, з якою засуджений був ознайомлений в той же день, від підпису у постанові відмовився у присутності понятих (т.1 а.с. 238-241). Зазначена постанова була винесена після надходження заяв від ОСОБА_7 – 26.08.2005 (т.1 а.с. 51), ОСОБА_8 – 22.08.2005 (т.1 а.с. 71), ОСОБА_9 – 02.09.2005 (т.1 а.с. 89) та ОСОБА_10 – 31.08.2005(т.1 а.с. 103) про вчинення ОСОБА_6 злочину.

Щодо порушення Європейської Конвенції "Про видачу правопорушників" (995_033) , то цей факт також спростовуються матеріалами справи, в яких міститься згода Білорусії на здійснення правоохоронними органами України кримінального переслідування ОСОБА_6 за злочини, передбачені ч. 3 та ч. 4 ст. 190 КК України (т.5 а.с.95).

Доводи засудженого про те, що органами досудового слідства були порушені правила про підслідність, а судом - про підсудність справи, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки матеріали кримінальних справ, порушених за окремі злочини, були об’єднані в одне провадження і кримінальна справа щодо ОСОБА_6 розслідувалася слідчим Кам’янобрідського РВ МВС України м. Луганська, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 112 КПК України, нагляд за яким здійснював прокурор Кам’янобрідського району м. Луганська, який на підставі ст. 229 КПК України обґрунтовано затвердив обвинувальний висновок у цій справі. Крім того прокурор Кам’янобрідського району м. Луганська, відповідно до ст. 232 КПК України, на законних підставах направив справу до Кам’янобрідського районного суду м. Луганська, якому вона була підсудна.

Визначення прокурором територіальної підсудності цієї справи також відповідає вимогам ст. 37 КПК України, з чим погодився і суд першої інстанції, прийнявши справу до розгляду.

Отже, колегія суддів вважає, що при здійсненні процесуальних дій при порушенні кримінальної справи, екстрадиції ОСОБА_6, обрання йому міри запобіжного заходу та пред’явлення обвинувачення органами досудового слідства, судами першої й апеляційної інстанції не допущено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягнули безумовне скасування постановлених щодо ОСОБА_6 судових рішень, тому законних підстав для скасування цих рішень за доводами касаційних скарг засудженого та його захисника з цих підстав колегія суддів не вбачає.

Призначене ОСОБА_18 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, суд взяв до уваги характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого, всі дані про особу, а також врахував наявні обставини, що пом’якшують покарання, та призначив покарання в межах мінімальної санкції статті. Тому, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене засудженому покарання є достатнім та справедливим. Підстав для застосування ст. 69 КК України колегія суддів не вбачає.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційних скарг та зміни судових рішень щодо засудженого немає.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів,

касаційні скарги захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Кам’янобрідського районного суду м. Луганська від 28 травня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 10 серпня 2010 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.