Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні 12 квітня 2011 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2010 року про відмову у поновлені строку на касаційне оскарження вироку Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 квітня 2006 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено:

- за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років;

- за ч. 1 ст. 164 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю цих злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_5 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2006 року вирок залишено без змін.

В 2006 році ОСОБА_5 була подана касаційна скарга на вказані вище судові рішення.

Постановою Верховного Суду України від 27 липня 2006 року у витребуванні кримінальної справи йому було відмовлено і надано місячний строк на усунення вказаних недоліків.

11 серпня 2010 року ОСОБА_5 подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень щодо нього, яке постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 вересня 2010 року було залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2010 року вказана постанова міського суду була залишена без змін.

У скарзі засуджений ОСОБА_5 просить постанову від 9 вересня та ухвалу від 2 листопада 2010 року скасувати та відновити пропущений строк на касаційне оскарження судових рішень щодо нього. Стверджує, що касаційний строк пропустив з поважних причин, оскільки постанову Верховного Суду України від 27 липня 2006 року отримав лише 11 серпня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Посилання засудженого на те, що про зміст постанови Верховного Суду України від 27 липня 2006 року і про своє право, протягом місяця, після усунення вказаних недоліків, повторно звернутися з касаційною скаргою він дізнався лише 11 серпня 2010 року є безпідставними.

Так, з наявної в матеріалах справи копії вказаної постанови Верховного Суду України вбачається, що засуджений був ознайомлений з нею 8 вересня 2006 року, про що свідчать його особистий підпис на цьому документі та власноручно проставлена дата (а.с. 247). Таким чином, ОСОБА_5 був обізнаний про причини не розгляду Верховним Судом України його касаційної скарги та наведені в ній вимоги про усунення вказаних недоліків у місячний термін. Що стосується тверджень засудженого про те, що він не отримав на руки копію цієї постанови Верховного Суду України, з якою фактично був ознайомлений, то воно не може впливати на суть прийнятого рішення про відмову в поновлені пропущеного ним із неповажних причин строку на касаційне оскарження. Такий висновок ґрунтується на тому, що з 8 вересня 2006 року по 11 серпня 2010 року ОСОБА_5 мав реальну можливість надати запит на отримання вказаної постанови, але протягом тривалого часу не зробив цього.

Також, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що перебування ОСОБА_5 в ДІЗО не є поважною причиною пропуску ним процесуального строку. Після виходу з ДІЗО в грудні 2007 року і до подачі клопотання про відновлення строку на касаційне оскарження пройшло більше двох з половиною років, на протязі яких ОСОБА_5 не був позбавлений можливості звернутися в суд з аналогічним клопотанням.

Будь-яких доказів, які б спростовували висновок оскаржуваної ухвали та постанови, засудженим ОСОБА_5 в касаційній скарзі не наведено та суду не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний суди правильно визнали, що ОСОБА_5 пропустив строк на касаційне оскарження не з поважних причин, а тому обґрунтовано відмовили у його відновленні.

Отже, оскаржувані ОСОБА_5 судові рішення відповідають вимогам закону. Тому підстав для визнання касаційної скарги засудженого на вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 квітня 2006 року та ухвали Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2006 року такою, що підлягає розгляду, немає.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2010 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 - без задоволення.