Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 12 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2010 року, якою вирок Біляївського районного суду Одеської області від 31 серпня 2010 року щодо ОСОБА_5 змінено в частині призначення покарання.

Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 31 серпня 2010 року засуджено

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,

за ст. 291 КК України на два роки позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 100 000 гривень моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2010 року зазначений вирок змінено, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік. В решті вирок суду залишено без зміни.

Зазначеним вироком ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за те, що він 19 липня 2009 року близько 19 години 30 хвилин, у порушення чинних Правил експлуатації маломірних суден на водних об’єктах Одеської області, не маючи посвідчення на право керування гідроциклом, спустив його на воду на Хаджибейському лимані біля с. Котовка Біляївського району Одеської області у зоні відпочинку громадян. Розпочавши рух вглиб акваторії лиману, ОСОБА_5 не обрав безпечний швидкісний режим і передньою частиною гідроциклу допустив удар у голову неповнолітньому ОСОБА_7, який знаходився у воді, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційної інстанції у зв’язку із необґрунтованим застосуванням щодо ОСОБА_5 вимог ст. 75 КК України, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Подія злочину, доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні цього діяння, його кримінально-правова оцінка за ст. 291 КК України відповідає зібраним у справі доказам і ніким не оспорюються, зокрема й у касаційній скарзі прокурора.

Доводи касаційної скарги про безпідставність звільнення засудженого ОСОБА_5, від відбування покарання з випробуванням не можна визнати обґрунтованими.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Мотивуючи покарання суд врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, який позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину, частково відшкодував завдану шкоду і призначив йому покарання, передбачене ст. 291 КК України, у межах санкції статті Особливої частини КК України (2341-14) .

Разом з тим, апеляційний суд, розглядаючи апеляцію захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_5, прийшов до висновку, що суд першої інстанції, хоч і вказав обставини, які пом’якшують покарання ОСОБА_5, та дані про його особу, однак врахував їх не у повному обсязі.

Як видно зі змісту протоколу судового засідання, в судовому засіданні і під час судових дебатів ОСОБА_5 визнав свою вину та виразив готовність нести за нього передбачену законом відповідальність.

Так, апеляційний суд, додатково урахувавши ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину, який характеризується необережною формою вини, дані про особу засудженого, який має на утриманні неповнолітню дитину, добровільно частково відшкодував до постановлення вироку завдану шкоду в сумі 16 100 гривень, його каяття, на основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання дійшов висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, звільнивши його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до закону ст. 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

У даній справі апеляційний суд врахував згадані обставини, які мають значення для визначення покарання й дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого та попередження нових злочинів при звільненні засудженого від відбування покарання з випробуванням в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час іспитового строку.

Таке рішення суду не суперечить вимогам зазначеної норми закону, у зв’язку з чим твердження прокурора про неправильне застосування судом кримінального закону, що потягло невиправдану м’якість призначеного засудженому покарання є необґрунтованими.

Інших причин для скасування чи зміни ухвали апеляційного суду в касаційній скарзі не зазначено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2010 року, якою вирок Біляївського районного суду Одеської області від 31 серпня 2010 року змінено в частині призначення ОСОБА_5 покарання, залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.