Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 квітня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою скаргу прокурора, який приймав участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 травня 2010 року щодо ОСОБА_5

Вироком Суворівського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено: - за 187 ч.2 КК України (2341-14) , із застосуванням ст. 69 КК України України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років;

- за ч.2 ст. 186 КК України України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_6 за ч.2 ст. 187; ч.2 ст. 186 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 6 травня 2010 року вирок Суворівського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2009 року щодо ОСОБА_7 змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_5 за епізодом від 13 січня 2008 року з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України та призначено йому покарання за цим епізодом у виді 4 років позбавлення волі.

ОСОБА_5 визнано винним в тому, що він 13 січня 2008 року, приблизно о 02.00 годині, перебуваючи ні перехресті вул. Г. Сталінграду та Марсельської у м. Одеса, за попередньою змовою із ОСОБА_6 та невстановленою слідством особою застосували насильство до ОСОБА_8, небезпечне для життя та здоров’я потерпілого, та відкрито заволоділи майном останнього на загальну суму 1340 гривень.

Крім того, 27 січня 2008 року, приблизно о 00 годин 30 хвилин ОСОБА_5, перебуваючи біля корпусів будинку АДРЕСА_1 у м. Одеса, за попередньою змовою із ОСОБА_6 та невстановленою слідством особою застосувавши до ОСОБА_9насильство, яке не є небезпечне для життя та здоров’я потерпілого, відкрито заволоділи майном останнього на загальну суму 1000 гривень.

В касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону. Стверджує, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про наявність в діях засудженого ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України за епізодом заволодіння майном ОСОБА_8 . Також зазначає, що апеляційний суд, в порушення ст. 362 КПК України, безпосередньо не дослідив докази по справі і дав їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 365 КПК України апеляційний суд перевіряє рішення суду першої інстанції в межах апеляції з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, дослідженим у судовому засіданні доказам. Для цього, як передбачено статтями 358, 362 КПК України, апеляційний суд може провести судове слідство у повному обсязі чи частково, дати суду першої інстанції доручення про виконання окремих процесуальних дій та, оцінивши докази в їх сукупності, прийняти одне з рішень, передбачених ст. 366 КК України.

Крім того, за змістом ч. 3 ст. 358 і ч. 5 ст. 362 КПК України, виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі давати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду.

Як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд під час розгляду апеляції засудженого ОСОБА_5 дійшов висновку про те, що місцевим судом при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним, помилково кваліфіковано дії засудженого ОСОБА_5 за ч.2 ст. 187 КК України, в зв’язку з чим дії ОСОБА_5 із ч.2 ст. 187 КК України підлягають перекваліфікації на ч.2 ст. 186 КК України.

Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 187 на ч. 2 ст. 186 КК України, апеляційний суд виходив з того, що, на його думку, висновок суду першої інстанції про винність ОСОБА_5 у вчиненні розбійного нападу зроблений внаслідок неправильної оцінки фактичних обставин справи. Пославшись на показання ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_10, потерпілого ОСОБА_8, а також на показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, тобто фактично на ті ж докази, що й суд першої інстанції, апеляційний суд зробив висновок, що ОСОБА_5 не мав умислу на вчинення розбійного нападу, а відсутність судово-медичної експертизи і інших доказів, які б підтверджували застосування до потерпілого насильства, яке є небезпечним для його життя та здоров’я, свідчить про наявність в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України.

Таким чином апеляційний суд наявним у справі доказам дав іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, хоча безпосередньо доказів не досліджував. У своїй ухвалі апеляційний суд на порушення вимог ст. 377 КПК України не зазначив чому саме оцінка доказів суду першої інстанції є неправильною, чим спростовуються його висновки, які саме вимоги закону при розгляді справи чи ухваленні вироку суд порушив.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд. При новому розгляді справи належить виконати всі вимоги закону, при необхідності провести судове слідство та постановити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 травня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Таким чином, апеляційний суд без проведення судового слідства наявним у справі доказам дав іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, хоча безпосередньо доказів не досліджував, що згідно із ст. 362 КПК України, а також роз’ясненнями, що містяться у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15 травня 2006 року " Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку " (v0001700-06) , виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, є неприпустимим, чим допустив істотне порушення чинного кримінально-процесуального закону, яке відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

За таких обставин ухвалу суду апеляційної інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, у зв’язку з чим вона підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно усунути вказані недоліки та постановити судове рішення у відповідності з усіма вимогами кримінального та кримінально-процесуального законодавства.

При новому розгляді апеляційному суду необхідно розглянути справу з дотриманням чинного законодавства, а при необхідності провести судове слідство.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 5 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_20 на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2008 року.

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 березня 2008 року засуджено:

ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Боровки, Новооскольського району, Білгородської області, не судимого, –

за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна;

ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с. Старий Салтів Вовчанського району Харківської області, не судимого, –

за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Цим же вироком постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_19 і ОСОБА_21 на користь ОСОБА_20 15 000 грн. моральної шкоди.

Зазначеним вироком ОСОБА_19 і ОСОБА_21 були визнані винними в тому, що 25 серпня 2006 року приблизно о 2 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на площі Незалежності в м. Харкові за попередньою змовою вчинили розбійний напад з метою заволодіння майном ОСОБА_20 Застосувавши насильство, небезпечне для життя і здоров’я потерпілого, вони нанесли йому удари руками і ногами в області голови і тулуба, заподіявши черепно-мозкову травму, струс головного мозку та закритий перелом кісток носа, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, після чого відкрито заволоділи належним потерпілому мобільним телефоном вартістю 500 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2008 року вирок змінено. Дії ОСОБА_19 перекваліфіковано з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 296 КК України і йому призначено покарання 3 роки позбавлення волі. Дії ОСОБА_21 перекваліфіковано з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 296 і ч. 1 ст. 186 КК України і призначено покарання: за ч. 2 ст. 296 КК України – 3 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 186 КК України – 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_21 призначено 4 роки позбавлення волі. Виключено з мотивувальної частини вироку визнання обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_20 порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_19 і ОСОБА_21 і направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а також невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засуджених внаслідок його м’якості. Він стверджує, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про наявність в діях засуджених хуліганського мотиву та ексцесу виконавця в діях ОСОБА_21 щодо заволодіння його майном, при цьому не взято до уваги узгодженість та характер дій нападників, відсутність в їх діях об’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України. Також зазначає, що перекваліфікація дій засуджених призвела до того, що призначене їм покарання є надто м’яким.

Засуджені ОСОБА_19 і ОСОБА_21 подали заперечення на касаційну скаргу, у яких просять скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засудженого ОСОБА_19, який просив касаційну скаргу залишити без задоволення, прокурора, який вважав, що касаційна скарга підлягає задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги і поданих на неї заперечень, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із вироку суду першої інстанції, свої висновки щодо винуватості ОСОБА_19 і ОСОБА_21 у вчиненні розбійного нападу він зробив на підставі показань цих осіб, показань потерпілого ОСОБА_20, свідків ОСОБА_22, ОСОБА_23 і ОСОБА_24 та інших доказів.

Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_19 з ч. 2 ст. 187 на ч. 2 ст. 296 КК України, а дії ОСОБА_21 – з ч. 2 ст. 187 на ч. 2 ст. 296 і ч. 1 ст. 186 КК України, апеляційний суд виходив з того, що, на його думку, висновок суду першої інстанції про винність засуджених у вчиненні розбійного нападу зроблений внаслідок неправильної оцінки фактичних обставин справи. Пославшись на показання ОСОБА_19 і ОСОБА_21, а також на показання свідків ОСОБА_22, ОСОБА_23 і ОСОБА_24, тобто фактично на ті ж докази, що й суд першої інстанції, апеляційний суд зробив висновок, що ОСОБА_19 і ОСОБА_21 не мали умислу на вчинення розбійного нападу; вони, використовуючи нікчемний привід, грубо порушили громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося застосуванням насильства до ОСОБА_20

Таким чином апеляційний суд наявним у справі доказам дав іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, хоча безпосередньо доказів не досліджував. У своїй ухвалі апеляційний суд на порушення вимог ст. 377 КПК України не зазначив чому саме оцінка доказів суду першої інстанції є неправильною, чим спростовуються його висновки, які саме вимоги закону при розгляді справи чи ухваленні вироку суд порушив.

Крім того, розцінивши дії ОСОБА_19 і ОСОБА_21 як хуліганство, апеляційний суд з наведенням відповідних мотивів мав, зокрема, у своїй ухвалі зазначити за якою із ознак, передбачених у ч. 1 ст. 296 КК України, вчинені ними дії є кримінально караними. Суд, однак, цього не зробив, внаслідок чого формулювання обвинувачення, визнаного апеляційним судом доведеним, не узгоджується з чинним кримінальним законом.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд. При новому розгляді справи належить виконати всі вимоги закону, при необхідності провести судове слідство та постановити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_20 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської обл. від 4 вересня 2008 року щодо ОСОБА_19 і ОСОБА_21, скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_26 на вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 1 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 жовтня 2008 року щодо ОСОБА_27.

Вироком Солом’янського районного суду м. Києва від 1 липня 2008 року

ОСОБА_27, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця с. Мушкатівка Борщівського району Тернопільської області, громадянина України, раніше засудженого 26 червня 2007 року Солом’янським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки з покладенням на нього передбачених ст. 76 КК України обов’язків: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи та періодично з’являтися для реєстрації в зазначені органи,

- засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки 6 міс. позбавлення волі, за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років 6 міс. позбавлення волі з конфіскацією всього майна; на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначено 7 років 6 міс. позбавлення волі з конфіскацією всього майна; на підставі ст. 71 КК України до цього покарання частково приєднано не відбуте покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків призначено 8 (вісім) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_28 за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років 6 міс. позбавлення волі з конфіскацією всього майна, судові рішення щодо якої не оскаржено.

ОСОБА_27 та ОСОБА_28 засуджено за те, що вони 28 липня 2007 року близько 00 год. 30 хв. разом із невстановленою слідством особою, перебуваючи на 1-й Північній платформі Приміського вокзалу станції "Київ-Пасажирський", за попередньою змовою вчинили розбійний напад на ОСОБА_29 – застосовуючи до нього насильство та спричинивши йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, заволоділи його майном на загальну суму 345 грн.

Тієї ж ночі приблизно о 1 годині ОСОБА_27, ОСОБА_28 та невстановлена слідством особа там же за попередньою змовою з метою заволодіння майном ОСОБА_30, застосовуючи до нього насильство, що не було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, відкрито викрали належне потерпілому майно на загальну суму 450 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 жовтня 2008 року цей вирок залишено без зміни. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 жовтня 2009 року ухвалу від 14 жовтня 2008 року уточнено, зазначено, що судовою колегією у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в апеляційній ухвалі від 14 жовтня 2008 року помилково вказано, що колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суд м. Києва розглядала і апеляцію засудженого ОСОБА_27, оскільки така апеляція не надходила.

У касаційній скарзі захисник в інтересах засудженого ОСОБА_27, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить судові рішення в частині засудження його підзахисного за ч. 2 ст. 186 КК України скасувати, а справу в цій частині закрити, а також пом’якшити покарання, призначене засудженому за ч. 2 ст. 187 КК України. Зазначає, що апеляційний суд всупереч вимогам закону не розглянув апеляцію засудженого і не прийняв рішення щодо неї.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи і доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_27 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_29 та відкритого викрадення майна ОСОБА_31 суд зробив на підставі доказів, які він дослідив та оцінив з дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства. Докладні мотиви щодо оцінки доказів з дотриманням вимог ст. 334 КПК України наведені у вироку суду. Доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи були ретельно перевірені апеляційним судом і на їх спростування з дотриманням вимог п. 8 ч. 1 ст. 377 КПК України в ухвалі суду наведені відповідні аргументи. Дати іншу оцінку цим та іншим доказам, як про це ставиться питання у касаційній скарзі, касаційний суд згідно з чинним законодавством (зокрема, ст. 398 КПК України) не вправі.

Дії ОСОБА_27 за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно. Покарання йому призначено з дотриманням вимог статей 65, 71 КК України. Підстав для пом’якшення покарання, як про це ставиться питання у касаційній скарзі, не вбачається.

Викладені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційний суд не розглянув апеляції засудженого ОСОБА_27, безпідставні, оскільки, як уже зазначалося, апеляція від нього не надходила. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 жовтня 2009 року ухвалу від 14 жовтня 2008 року уточнено, зазначено, що судовою колегією у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в апеляційній ухвалі від 14 жовтня 2008 року помилково вказано, що колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суд м. Києва розглядала і апеляцію засудженого ОСОБА_27

Таким чином, передбачені ч. 1 ст. 398 КПК України підстави для призначення справи щодо ОСОБА_27 до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у статті 384 КПК України, відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

У задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_26 на вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 1 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 жовтня 2008 року щодо ОСОБА_27 відмовити.