Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні 14 квітня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Житомирської області від 14 грудня 2010 року щодо них.

Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 21 вересня 2010 року засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого 21 липня 2003 року Богунським районним судом м. Житомира за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі постановою Богунського суду м. Житомира від 01 травня 2005 року за п. "а" ст. 2 Закону України "Про амністію" від 31.05.2005 року,

за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців.

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого у порядку ст. 89 КК України,

за ч. 2 ст. 186 КК України із застосування ст. 69 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців.

За вироком суду ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винними в тому, що 25 квітня 2010 року близько 00 годин 10 хвилин поблизу будинку № 6 по вул. Черняхівського м. Житомира, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_5, крім того повторно, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, а саме заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження без короткочасного розладу здоров’я, вчинили відкрите викрадення майна ОСОБА_7, чим заподіяли останньому матеріальну шкоду на суму 980 грн.

Вироком апеляційного суду Житомирської області від 14 грудня 2010 року вирок Богунського районного суду від 21 вересня 2010 року відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в частині призначеного їм покарання скасовано та призначено покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки кожному.

В решті вирок залишено без зміни.

У касаційних скаргах, які є аналогічні за змістом, засуджені, посилаються на повне визнання вини, щире каяття, публічне вибачення перед потерпілим, свій вік, ОСОБА_5 на факт, що на його утриманні знаходяться батьки - інваліди похилого віку, а ОСОБА_6 – що він є інвалідом першої групи, потребує постійного лікування та стороннього догляду, різке погіршення стану його здоров’я, має на утриманні малолітню доньку, матір – інваліда другої групи, що повністю відшкодував потерпілому завдану шкоду, просять пом’якшити покарання: вирок апеляційного суду змінити та призначити їм покарання із застосуванням ст. 69 КК України, як визначив суд першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти касаційних скарг засуджених, наполягав на залишенні вироку апеляційного суду без зміни; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що у задоволенні скарг засудженим слід відмовити з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного у вироку злочину, по суті ними не оспорюеться і підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом, яким дана належна оцінка. Ці докази детально викладені у вироку суду першої інстанції.

Дії засуджених за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковані правильно, що також не оспорюється у касаційній скарзі.

Що стосується доводів касаційних скарг засуджених про необґрунтоване визнання апеляційним судом призначеного судом першої інстанції із застосуванням ст. 69 КК України покарання м'яким та таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених, то вони є безпідставними.

Так, мотивуючи своє рішення про безпідставність застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_6, апеляційний суд послався на те, що судом першої інстанції були враховані такі пом’якшуючі обставини, як визнання вини, щире каяття та публічне вибачення перед потерпілим, при цьому останнє свідчить саме про щире каяття. Однак, на думку апеляційної інстанції, судом першої інстанції належним чином не був врахований той факт, що ОСОБА_5 за місцем проживання характеризується посередньо, веде антиморальний спосіб життя, раніше судимий, на шлях виправлення не став, тривалий час не працює, вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання, а ОСОБА_6 тричі притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується негативно, веде антиморальний спосіб життя, з 18 серпня 2001 року по 26 березня 2010 року перебував на обліку в облнаркодиспансері з діагнозом психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів, з синдромом залежності, вчинив злочин у стані алкогольного сп’яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про необґрунтоване застосування місцевим судом ст. 69 КК України при призначення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання.

Посилання засуджених у касаційних скаргах на вищенаведені обставини, які на їх думку пом’якшують покарання, та є підставами для призначення його із застосуванням ст. 69 КК України, то всі вони були належним чином враховані апеляційним судом, який призначив ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання у мінімальній межі, встановленій ч. 2 ст. 186 КК України.

Отже, покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 призначено у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, а тому підстав для зміни вироку апеляційного суду та призначення, з урахуванням положень ст. 69 КК України, більш м’якого покарання, ніж передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, колегія суддів не вбачає.

Разом з тим, при вивченні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що судом апеляційної інстанції у вступній частині вироку в анкетних даних засудженого допущена технічна помилка, а саме: дата звільнення з місць позбавлення волі ОСОБА_5 зазначено 1 травня 2005 року, тоді як фактично останнього звільнено з місць позбавлення волі 01.07.2005 року постановою Богунського районного суду м. Житомира від 01 липня 2005 року (а.с.84). Оскільки вказана технічна помилка є очевидною та виправлення її не стосується суті вироку і не тягне погіршення становища засудженого, колегія суддів, вважає за необхідне внести уточнення у порядку ст. 395 КПК України, та у вступній частині вироку Апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня 2010 року в анкетних даних ОСОБА_5 датою його звільнення з місць позбавлення волі за п. "а" ст. 2 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року вважати 01 липня 2005 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для зміни або скасування вироку апеляційного суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційні скарги засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Житомирської області від 14 грудня 2010 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни.

У порядку ст. 395 КПК України, уточнити у вступній частині вироку Апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня 2010 року в анкетних даних ОСОБА_5 дату його звільнення з місць позбавлення волі за п. "а" ст. 2 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року, та вважати її 01 липня 2005 року.