Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого – судді Міщенка С.М.,

суддів Квасневської Н.Д., Сахна Р.І.

за участю прокурора Підвербної Г.Я.

розглянула у судовому засіданні 26 квітня 2011 року у м. Києві справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 5 липня 2010 року, яким засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого, востаннє 20 листопада 2008 року за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України, на підставі ст. 70 КК України на 5 років позбавлення волі та звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком 3 роки,

за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 1700 грн.

Постановлено речовий доказ – мобільний телефон "Samsung D-780" передати потерпілому ОСОБА_2 за належністю.

Попередній вирок суду постановлено виконувати самостійно.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що 20 березня 2010 року, приблизно о 12-й годині, перебуваючи у торгівельному павільйоні НОМЕР_1, розташованому у торгівельно-розважальному комплексі "Гермес" на вул. Мудрого у м. Білій Церкві, він вчинив крадіжку мобільного телефону "Samsung D-780", заподіявши потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду на суму 1500 грн.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок щодо ОСОБА_1, а справу направити на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок м’якості. Вважає недоцільним призначення засудженому покарання у виді штрафу і зазначає, що суд безпідставно не призначив йому покарання за сукупністю вироків, оскільки він вчинив злочин під час іспитового строку за попереднім вироком. Зазначає, що суд безпідставно прийняв рішення в порядку ст. 81 КПК України, оскільки в даній справі мобільний телефон речовим доказом не визнавався та до справи не долучався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню, а вирок – скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбутну частину покарання за попереднім вироком.

Як видно з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_1 раніше був засуджений і новий злочин вчинив в період іспитового строку за попереднім вироком.

Постановляючи вирок, відповідно до ч. 3 ст. 78 КК України суд мав призначити засудженому покарання за правилами, передбаченими статтями 71 та 72 КК України. При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 71 КК України, остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Зі змісту вироку видно, що суд не виконав зазначені вимоги закону та не призначив покарання на підставі ст. 71 КК України, пославшись на необхідність самостійного виконання вироків у зв’язку з призначенням за останнім вироком покарання у виді штрафу, яке, відповідно до вимог ст. 72 КК України, має виконуватися самостійно. У той же час суд не звернув уваги на те, що призначення покарання у виді штрафу не сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчинення ним нових злочинів.

Тому доводи прокурора про недоцільність призначення засудженому покарання у виді штрафу, яке є найбільш м’яким видом покарання, що передбачене санкцією ч. 1 ст. 185 КК України, заслуговують на увагу. Обираючи таке покарання, суд зазначив, що враховує особу винного, який не являє собою великої суспільної небезпечності, раніше не був засуджений і не скоював протиправних дій, однак, поза увагою суду залишилося, що ОСОБА_1 вже тричі притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі, за тяжкий злочин, новий злочин вчинив у період іспитового строку за попереднім вироком. Крім того, з матеріалів кримінальної справи вбачається, що ОСОБА_1 не працевлаштований і злочин вчинив у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем, що також свідчить про необґрунтованість призначення йому судом покарання у виді штрафу.

Наведені обставини, відповідно з пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 398 КПК України, є підставою для скасування вироку щодо ОСОБА_1 з направленням справи на новий судовий розгляд.

У разі, якщо при новому розгляді справи ОСОБА_1 буде визнано винним у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, встановлених судом, то призначене йому покарання у виді штрафу слід вважати таким, що є несправедливим внаслідок м’якості. Також колегія суддів звертає увагу на неможливість вирішення судом питання про речові докази у разі, якщо ніякі речі у справі не визнавалися речовими доказами.

Керуючись ст.ст.394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 5 липня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.