Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні 28 квітня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 25 червня 2010 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 175 КК України до 6 місяців виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 10 % заробітку в доход держави.

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він, виконуючи обов’язки директора ТОВ "Науково-виробниче підприємство геодезії та кадастру" у м. Калинівка, в порушення вимог ст. 43 Конституції України, ст.ст. 115, 116 КЗпП України та ст.ст. 21, 24 Закону України "Про оплату праці", умисно, безпідставно допустив невиплату заробітної плати в період з лютого 2009 року по квітень 2010 року на загальну суму 29 900 грн., при цьому маючи реальну можливість її виплатити, використавши кошти на поточні потреби підприємства.

У касаційній скарзі прокурор посилається на неправильне застосування судом кримінального закону. Зазначає, що суд безпідставно не призначив ОСОБА_5 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, яке передбачено санкцією ч. 1 ст. 175 КК України як обов’язкове. Указує, що мотивувальна частина вироку не в повній мірі відповідає вимогам ст. 334 КПК України. Просить скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Доводи у касаційній скарзі прокурора про те, що суд у вироку не чітко сформулював фактичні обставини справи, визнані доведеним, чим істотно порушив кримінально-процесуальний закон, є безпідставними.

У даному випадку нечітке формулювання обвинувачення не вплинуло на суть обвинувачення, визнаного судом доведеним, на кваліфікацію дій засудженого, й не потягло призначення необґрунтованого покарання. Крім того, обвинувачення у вироку викладено відповідно до обвинувального висновку.

Тому зазначена неточність не є істотним порушенням кримінально-процесуального закону та не тягне безумовного скасування судового рішення.

Санкцією ч. 1 ст. 175 КК України передбачено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Відповідно до вимог діючого кримінально-процесуального законодавства суд може не призначати додаткового покарання, передбаченого в санкції статті (санкції частини статті) КК України (2341-14) як обов'язкове, тільки на підставі ч. 2 ст. 69 КК України, тобто за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, умотивувавши при цьому своє рішення.

Однак суд, не призначивши ОСОБА_5 додаткове покарання, передбачене як обов’язкове санкцією статті, за якою його засуджено, не мотивував своє рішення належним чином, чим неправильно застосував кримінальний закон.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 вчинив злочин невеликої тяжкості, раніше не судимий, характеризується позитивно, щиро розкаявся та сприяв розкриттю злочину.

З огляду на викладене, виходячи з конкретних обставин справи та особи винного ОСОБА_5, колегія суддів вважає можливим застосувати до нього ч. 2 ст. 69 КК України й не призначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, передбачене санкцією ч. 1 ст. 175 КК України.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 25 червня 2010 року щодо ОСОБА_5 змінити, застосувати ч. 2 ст. 69 КК України і визначити йому за ч. 1 ст. 175 КК України покарання у виді 6 місяців виправних робіт з відрахуванням 10 % заробітку в доход держави без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.