Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Шилової Т.С.,

суддів Єленіної Ж.М., Марчук Н.О.,

з участю прокурора Чорної І.С.,

захисника ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні 10 травня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2010 року.

Вироком Солом’янського районного суду м. Києва від 9 вересня 2010 року засуджено:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який не мав судимості,

- за ч. 3 ст. 212 КК України до позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські посади строком на 3 роки без конфіскації майна;

- за ч. 2 ст. 366 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські посади строком на 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські посади строком на 3 роки без конфіскації майна.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки та на нього покладено обов’язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

На даний вирок суду прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій ставив питання про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а також через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості.

3 грудня 2010 року вироком Апеляційного суду м. Києва апеляцію прокурора задоволено частково.

Вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 9 вересня 2010 року щодо ОСОБА_2 в частині призначеного йому покарання скасовано та постановлено новий вирок, яким ОСОБА_2 засуджено :

- за ч. 3 ст. 212 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, строком на 3 роки, з конфіскацією усього майна, яке є його власністю;

- за ч. 2 ст. 366 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, строком на 2 роки 6 місяців.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, строком на 3 роки, з конфіскацією усього майна, яке є його власністю.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він, обіймаючи посаду директора ПП "ГАЗ Стар", будучи службовою особою суб’єкта підприємницької діяльності в силу покладених на нього та виконуваних організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій, ухилився від сплати податку на додану вартість за квітень 2008 року у сумі 3 151 546 грн. та травень 2008 року у сумі 302 833 грн., а всього на загальну суму 3 454 379 грн., що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах. Крім того, ОСОБА_2 було внесено завідомо неправдиві відомості до податкових декларацій підприємства з податку на додану вартість за квітень 2008 року та за травень 2008 року і видано завідомо неправдиві документи, що спричинило тяжкі наслідки інтересам держави, а саме – призвело до фактичної несплати ПП "ГАЗ Стар" до Солом’янського відділу Державного казначейства податку на додану вартість на загальну суму 3 454 379 грн..

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості, а справу закрити. Своє прохання обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції при призначенні покарання не в повній мірі врахував дані про особу засудженого та обставини, які пом’якшують покарання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважає, що вирок суду є законним і обґрунтованим, а касаційна скарга – такою, що задоволенню не підлягає, пояснення захисника ОСОБА_1 яка просила задовольнити касаційну скаргу та звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України, підтверджується зібраними у справі доказами, які судом досліджено в передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України порядку. Дії ОСОБА_2 кваліфіковані правильно.

Доводи захисника, наведені у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості злочину та даним про його особу внаслідок суворості, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Призначаючи покарання, суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_2 скоїв два злочини, один з яких відноситься до тяжких, конкретні обставини їх вчинення, заподіяння шкоди у сумі 3 454 378 грн., не вжиття заходів щодо її відшкодування, дані про особу засудженого, а саме, що він раніше не судимий, позитивно характеризується. Обставиною, що пом’якшує покарання, судом обґрунтовано визнано щире каяття.

З урахуванням сукупності наведених даних, відсутності обставин, що обтяжують покарання, судом було прийнято мотивоване рішення про призначення покарання в мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 212 КК України та застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні покарання за сукупністю злочинів.

Апеляційним судом також належним чином у вироку мотивовано відсутність підстав для звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням.

Таким чином, на думку колегії суддів, покарання, призначене апеляційним судом ОСОБА_2, за своїм видом і розміром є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Підстав для пом’якшення покарання чи застосування ст. 75 КК України колегія суддів не убачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування судового рішення, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394- 398 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2010 року щодо ОСОБА_2 – без зміни.