Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 травня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора Сумської області на вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 16 вересня 2010 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до 1 року 10 місяців виправних робіт з відрахуванням в дохід держави 10 відсотків заробітку.

Постановлено стягнути з ВКП ТОВ "Торгсервіс" на користь ОСОБА_6 314 гривень матеріальної і 2000 гривень моральної шкоди, а на користь ОСОБА_7 4000 гривень моральної шкоди.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним в тому, що він, 16 грудня 2009 року близько 13.00 год., керуючи автомобілем Зіл-431610 д.н.з. НОМЕР_1, що належить ВКП ТОВ "Торгсервіс", рухаючись по автодорозі "Липова Долина – Недригайлів" в напрямку смт. Недригайлів, не враховуючи дорожню обстановку, не впевнившись у безпечності виконання маневру, виїхав на зустрічну смугу руху, порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3(б), 10.1, 12.1, 14.2(в) Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , що призвело до зіткнення з автомобілем ВАЗ-21101 д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9, в якому знаходилися пасажири ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Внаслідок ДТП потерпілій ОСОБА_7 були заподіяні тілесні ушкодження середньої ступені тяжкості.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону. Прокурор вважає, що суд, кваліфікуючи дії засудженого за ч. 1 ст. 286 КК України, безпідставно врахував кваліфікуючою ознакою спричинення легких тілесних ушкоджень пасажиру ОСОБА_6, що в свою чергу привело до помилкового розв’язання його цивільного позову в рамках цієї кримінальної справи, в той час, як, на думку прокурора, позов ОСОБА_6 мав розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Крім того, прокурор вважає, що при призначенні ОСОБА_5 додаткового покарання суд не дотримався вимог ст. 65 КК України і, вирішуючи питання про призначення йому додаткового покарання, передчасно прийшов до висновку про відсутність підстав до позбавлення засудженого права керування транспортними засобами, не навівши при цьому у вироку переконливих мотивів такого прийнятого рішення.

У запереченнях на касаційну скаргу засуджений просить залишити касаційну скаргу без задоволення, мотивуючи свої доводи тим, що суд у своєму вироку не кваліфікував легкі тілесні ушкодження, завдані його діями ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК України, як на те посилається прокурор, а лише стягнув на користь ОСОБА_6 завдані йому матеріальну та моральну шкоду, що цілком відповідає чинному кримінально-процесуальному законодавству, оскільки ОСОБА_6 був визнаний досудовим слідством цивільним позивачем у даній кримінальній справі.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі та запереченнях на неї доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав .

Колегія суддів не погоджується з тим, що вироком суду при кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 286 КК України враховано, як кваліфікуюча ознака - легкі тілесні ушкодження, спричинені пасажиру ОСОБА_6, адже мотивувальна та резолютивна частини вироку таких висновків не містять, як не містить і обвинувальний висновок.

З матеріалів справи вбачається, що постановою слідчого Пося С.Г. було визнано цивільним позивачем (а.с. 65), а ВКП ТОВ "Торгсервіс", як власника джерела підвищеної небезпеки, було визнано цивільним відповідачем у кримінальній справі (а.с.219 ).

Статтею 28 КПК України визначено, що особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред’явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Тому подання гр. ОСОБА_6 цивільного позову до ВКП ТОВ "Торгсервіс" не суперечило вимогам ст. ст. 28, 50, 51 КПК України, а його розв’язання судом в рамках цієї кримінальної справи відбулося у відповідності зі ст. 328 КПК України. До того ж прокурор, який приймав участь у розгляді цієї справи в суді першої інстанції, в судових дебатах також наполягав на задоволенні позовних вимог цивільного позову ОСОБА_6

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що судом, без наведення належних мотивів, прийнято рішення про незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є також безпідставними.

Санкція ч. 1 ст. 286 КК України не передбачає обов’язкове застосування до засудженого такого виду додаткового покарання, і, як видно з мотивувальної частини вироку, приймаючи рішення про незастосування додаткового покарання, суд виходив з того, що ОСОБА_5 тривалий час працює водієм та за час роботи вперше скоїв злочин, пов'язаний з безпекою дорожнього руху. Крім того, судом правильно було взято до уваги, що робота водія є єдиним джерелом доходів ОСОБА_5 Отже, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_5 покарання достатнім і справедливим.

Оскільки під час перевірки матеріалів справи не встановлено істотних порушень судом кримінального та кримінально-процесуального законодавства, які б тягнули безумовне скасування постановленого щодо ОСОБА_5 судового рішення, підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів,

касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 16 вересня 2010 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.