Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Амєліна С.Є., Ємельянової В.І., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної митної служби України, третя особа - Львівська митниця Міндоходів про визнання дій незаконними, скасування наказу та поновлення на роботі, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року,-

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним і скасувати наказ Державної митної служби України (далі - ДМС України) № 972-к від 10 червня 2013 року про звільнення його з посади старшого інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста "Мостиська" Львівської митниці, поновити на цій посаді та нарахувати і виплатити заробітну плату за період незаконного звільнення з 12 червня 2013 року по дату прийняття рішення у справі.

В обґрунтування позову посилався на те, що звільнення його з вказаної посади згідно вимог пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України є неправомірним, оскільки відсутність на робочому місці у період 18 по 29 квітня 2013 року не можна вважати прогулом у розумінні положень чинного законодавства. Тому посилаючись на вимоги Конституції України (254к/96-ВР) просив про задоволення позову.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відповідач звільняючи позивача за прогул правомірно діяв на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Проте до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що наказом ДМС України № 972-к від 10 червня 2013 року ОСОБА_4 було звільнено з посади старшого інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста "Мостиська" Львівської митниці за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.

При цьому підставою такого звільнення слугувало подання Голови комісії з проведення реорганізації Львівської митниці та пояснення самого позивача.

У відповідності до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Саме з цієї норми матеріального права виходив відповідач звільняючи позивача з вказаної посади, а суди попередніх інстанцій виходили з того, що дана норма застосована правомірно.

Разом з цим, суди вирішуючи спір сторін не звернули увагу на те, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють у митних органах, здійснюється з урахуванням вимог Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" (3723-12) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин - далі Закон № 3723-XII (3723-12) ) лише в тій частині, що не врегульована нормами спеціальних законів, зокрема Дисциплінарного статуту митної служби України, затвердженого Законом України від 6 вересня 2005 року № 2805-IV (2805-15) (далі Статут).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 3723-XII регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів митного контролю, здійснюється згідно з цим Законом, якщо інше не передбачено законами України.

Згідно зі статтею 408 Митного кодексу України правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом і лише в частині, що ним не регулюється, - Законом № 3723-XII (3723-12) .

Відповідно до частини другої статті 410 зазначеного Кодексу у митній службі України діє Статут, який затверджується законом.

В абзаці першому преамбули Статуту зазначено, що цей Статут визначає суть службової дисципліни, права та обов'язки посадових осіб митної служби України, яким присвоєно спеціальні звання, у тому числі керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, щодо забезпечення та додержання дисципліни, а також види та порядок застосування заохочень і дисциплінарних стягнень.

При цьому в абзаці другому преамбули Статуту зазначено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють у митних органах, здійснюється з урахуванням вимог Закону № 3723-XII (3723-12) .

Згідно пункту 3 Статуту належний рівень службової дисципліни забезпечується шляхом додержання чинного законодавства у службовій діяльності та безумовного виконання правил внутрішнього трудового розпорядку митного органу.

Відповідно до статті 21 Статуту порушення службової дисципліни - це протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність) посадової особи митної служби, тобто невиконання урочистого зобов'язання посадових осіб митної служби, зокрема, невиконання або неналежне виконання нею своїх службових обов'язків, перевищення повноважень, порушення обмежень і заборон, установлених законодавством з питань проходження служби в митних органах, або вчинення інших дій, які дискредитують не тільки посадову особу митної служби, а й митну службу України.

Згідно зі статтею 22 Статуту до діянь, які є порушеннями службової дисципліни, належать: 1) порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів України з питань митної справи, державної служби, а також наказів та розпоряджень безпосередніх та/або прямих керівників; 2) порушення порядку здійснення митного контролю та митного оформлення предметів, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до статті 31 Статуту з метою з'ясування всіх обставин вчинення посадовою особою митної служби дисциплінарного правопорушення керівник митного органу має право призначити службове розслідування. Порядок проведення службового розслідування визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Застосуванню дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення передує обов'язкове службове розслідування.

Наказом ДМСУ від 13 серпня 2010 року № 918 (z0154-11) затверджено Інструкцію про порядок організації та проведення службового розслідування і службової перевірки в митній службі України (далі - Інструкція). Пунктом 1.1 Інструкції визначено приводи, підстави, мету, порядок призначення і проведення службового розслідування, прийняття за ним рішень, виконання цих рішень, формування матеріалів службового розслідування у справі, а також права та обов'язки посадових осіб митної служби України під час їх проведення.

Згідно з абзацом дев'ятим пункту 1.2 Інструкції службове розслідування - це комплекс заходів, що здійснюються в межах компетенції відповідно до цієї Інструкції з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин вчинення посадовою особою дисциплінарного або іншого правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, виявлення причин і умов, що сприяли його вчиненню, встановлення наявності (відсутності) вини, її ступеня, а також установлення інших подій, обставин, що потребують з'ясування під час проведення таких заходів. З'ясування обставин порушення трудової дисципліни посадовими особами митної служби здійснюється відповідно до вимог Кодексу законів про працю України (322-08) , Закону № 3723-XII (3723-12) , Статуту та правил внутрішнього трудового розпорядку митного органу (пункт 1.4 Інструкції).

Системний аналіз спеціальних і загальних норм, наведених у статті 21, частині першій статті 22, статті 31 Статуту, статтях 14, 17, 30 Закону № 3723-XII, свідчить, що за вчинення посадовими особами митної служби України порушень службової дисципліни, дисциплінарних правопорушень допускається застосування дисциплінарних стягнень, визначених у частині другій статті 22 Статуту, частині другій статті 9 Закону № 3723-XII, найбільш суворим з яких є звільнення.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , Митним кодексом України (4495-17) , а в частині, що ним не регулюється, - Законом № 3723-XII (3723-12) .

Тобто дисциплінарна відповідальність посадових осіб митної служби врегульована спеціальним законодавством, у тому числі й нормами Статуту.

Норми Закону № 3723-XII (3723-12) можуть застосовуватися щодо посадових осіб митної служби у тій частині, що не врегульована спеціальним митним законодавством, у тому числі й нормами Статуту, оскільки припинення державної служби є крайнім заходом відповідальності державного службовця за порушення службової дисципліни, тому неможливість застосування до посадової особи митної служби України дисциплінарних стягнень аж до звільнення з митного органу має бути мотивовано.

Розділом 4 Статуту визначено види дисциплінарних стягнень та порядок їх застосування, чітко врегульована процедура їх застосування, внаслідок чого забезпечується належний захист законних прав та інтересів працівників при вирішенні питань їх дисциплінарної відповідальності.

Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, порядок проведення якого регулюється Інструкцією.

В порушення зазначених вимог закону суди не врахували наведені положення чинного законодавства, не з'ясували чому звільнення позивача відбулося внаслідок подання Голови комісії з проведення реорганізації Львівської митниці та не навели відповідних мотивів з приводу того, чому спірне звільнення відбулося поза процедурою службового розслідування з врахуванням положень Статуту та Інструкції.

Неповне з'ясування апеляційним судом дійсних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості, а тому висновок судів про відмову в задоволенні позову є передчасним.

Тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

За приписами частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.