Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді Єленіної Ж.М.,

суддів Сахна Р.І., Марчук Н.О.,

з участю прокурора Опанасюка О.В.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 травня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 20 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2010 року.

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2010 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на десять років.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за те, що він 06 листопада 2009 близько 17 год. 05 хв. на проїжджій частині між будинками № 1 та № 2 по вул. Куйбишева в м. Нікополь Дніпропетровської області, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, під час сварки на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, з метою вбивства завдав ОСОБА_3 удар ножем у груди, заподіявши йому при цьому тяжке тілесне ушкодження у виді колото-різаного проникаючого поранення грудей з ушкодженням серця, від якого останній помер на місці події.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 14 жовтня 2010 року вирок залишено без зміни .

У касаційній скарзі захисник засудженого просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_2 та направити справу на новий судовий розгляд. Вважає, що дії останнього неправильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України, внаслідок чого судом було не вірно застосовано кримінальний закон.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про законність та обґрунтованість судових рішень, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом, є правильним, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказів, які дослідженні, належно оцінені судом та детально викладені у вироку.

Доводи касаційної скарги захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженого колегія суддів вважає безпідставними.

За змістом кримінального закону для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Так, засуджений ОСОБА_2 у явці з повинною добровільно повідомив, за яких обставин він скоїв вбивство ОСОБА_3, аналогічні показання ним були дані на досудовому слідстві під час його допиту як підозрюваного та обвинуваченого.

Ці показання засудженого ОСОБА_2 узгоджуються із даними, що містяться у протоколі відтворення обстановки та обставин події, у ході якого ОСОБА_2 розказував та показував, як він завдав удару ножем потерпілому, а також узгоджуються з даними протоколів огляду місця події, висновками судово-медичних експертиз, судово – імунологічних експертиз та з іншими наведеними у вироку доказами, сумніву щодо достовірності яких немає.

Як убачається із висновку судово-психіатричної експертизи, засуджений в період учинення злочину усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Про наявність у засудженого умислу на вбивство ОСОБА_3 свідчить характер та локалізація тілесного ушкодження, завданого потерпілому, спосіб та знаряддя злочину, а саме те, що ОСОБА_2 завдав потерпілому ОСОБА_3 удар ножем в груди в область серця, що є життєво важливим органом, і внаслідок цього заподіяв останньому тілесне ушкодження, про яке зазначено у висновку судово-медичної експертизи і саме від якого через незначний проміжок часу настала смерть потерпілого.

Доводи захисника про відсутність у засудженого умислу на позбавлення життя ОСОБА_3 були предметом ретельної перевірки апеляційного суду, який ґрунтовно зазначив, що ОСОБА_2, завдаючи удару ножем у життєво важливу частину тіла потерпілого, хоча й не бажав смерті потерпілого, однак свідомо допускав (непрямий умисел) її настання. Такі дії повністю підпадають під ознаки злочину, за скоєння якого

ОСОБА_2 було засуджено. У зв’язку з цим твердження про перекваліфікацію злочину є необґрунтованими.

Дії засудженого за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б могли вплинути на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, колегією суддів по справі не виявлено.

Керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення.