Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Амєліна С.Є., Ємельянової В.І., Мойсюка М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діон" до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про повернення коштів, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року, -

У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діон" (далі - Товариство) звернулось з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва (далі - УНФУ) в якому просило повернути суми надмірно сплаченого внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 26228,54 гривень (далі - спірні кошти).

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що відмова УПФУ у поверненні спірних коштів не ґрунтується на вимогах закону, оскільки зазначена сума переплати Товариству на даний час не повернута, а своєї згоди на зарахування її в рахунок майбутніх платежів страхових внесків позивач не надавав.

Вважаючи це порушенням своїх прав, Товариство просило про задоволення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 серпня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Оскаржуваною ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року постанову суду першої інстанції скасовано та задоволено позов, стягнуто з УПФУ на користь Товариства суму надмірно сплаченого внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 26228,54 гривень.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з огляду на наступне.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що у разі звернення позивача з заявою про повернення надміру сплачених страхових внесків на УПФУ покладено обов'язок щодо здійснення дій, спрямованих на повернення такої суми переплати, у разі відсутності підстав для відмови у задоволення такої заяви.

Судами встановлено, що позивач, у спірний період сплачував страхові внески до Пенсійного фонду України, що вираховувались з єдиного податку юридичних осіб.

На підставі направлення № 10 від 14 січня 2013 року відповідачем проведено документальну перевірку позивача своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати внесків, єдиного соціального внеску, інших платежів та надання достовірних відомостей до органів Пенсійного фонду за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складена довідка від 25 січня 2013 року № 15-01-ОЛ.

Зі змісту вказаної довідки про результати перевірки, вбачається що за особовою карткою платника - Товариства станом на 25 січня 2013 року рахується переплата страхових внесків, яка становить 26228,54 гривень.

11 лютого 2013 року позивач звернувся до УПФУ з письмовою заявою № 11-2/1 про повернення вищезазначених коштів.

Відповідач, листом від 21 лютого 2013 року № 2097/02 у задоволенні вказаної заяви відмовив, мотивуючи це тим, що кошти, які надійшли від органів Державного казначейства України до Управління Пенсійного фонду України, відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) (далі - Указ № 727/98) не є страховим внеском, а тому не можуть бути повернуті за правилами, встановленими законодавством для повернення помилково сплачених страхових внесків.

Так, згідно з преамбулою до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) , в редакції спірного періоду) він визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплату пенсій, надання соціальних послуг з коштів ПФУ, що формується за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно до абзацу тридцять шостого статті 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Частинами першою і другою статті 5 цього Закону врегульовано відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які йому підлягають; платники страхових внесків, їх права та обов'язки і порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внескам.

Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-ІV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Відповідно до пункту 1 статті 14 Закону № 1058-ІV страхувальниками зазначених осіб є роботодавці, які відповідно до частини першої статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини другої статті 17 цього ж Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

За змістом статті 18 Закону № 1058-ІV страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство; іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 400/97-ВР (400/97-ВР) ).

Зокрема, згідно з пунктом 1 статті 1, абзацом другим пункту 1 статті 4 цього Закону для суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності ставка збору встановлена в розмірі 33,2 % від об'єкта оподаткування, визначеного для цієї категорії платників.

Відповідно до частини тринадцятої статті 20 Закону № 1058-ІV суми надміру сплачених чи помилково сплачених страхових внесків до солідарної системи повертаються страхувальникам або за їх згодою зараховуються в рахунок майбутніх платежів страхових внесків у порядку і в строки, визначені правлінням ПФУ.

Облік надходжень і витрат коштів ПФУ відповідно до частини першої статті 76 Закону № 1058-IV здійснюють виконавчі органи ПФУ.

Відповідно до пункту 11.17 Інструкції суми надміру сплачених чи помилково сплачених страхових внесків та інших платежів (у тому числі частина єдиного та фіксованого податків, що надходить за найманих працівників суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали відповідний особливий спосіб оподаткування) повертаються страхувальникам або за їх згодою зараховуються в рахунок майбутніх платежів страхових внесків. Надалі цей пункт був виключений на підставі постанови правління ПФУ від 22 жовтня 2010 року № 25-1 (z1091-10) .

Згідно з підпунктами 7.1, 7.2 пункту 7 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження платежів зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, затвердженого постановою правління ПФУ від 19 січня 2002 року № 2-4 (z0212-02) (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок ведення обліку), порядок повернення платнику сум переплати (страхових внесків) визначається чинним законодавством, зокрема, зайво або помилково внесені суми платежів до ПФУ повертаються платнику цих платежів на підставі заяви платника.

Правила цього Порядку діяли до 1 січня 2011 року і після цієї дати втратили чинність. Натомість з того самого дня набрав чинності Порядок зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення помилково сплачених коштів, затверджений постановою правління ПФУ від 27 вересня 2010 року № 21-1 (z0955-10) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2010 року за № 955/18250 (z0955-10) ; далі - Порядок зарахування єдиного внеску), чинний на час виникнення спірних відносин, правила якого визначали, зокрема, процедуру повернення коштів помилкової або надмірної сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій або інших коштів на відповідний рахунок органу ПФУ, відкритий в органах Держказначейства для їх зарахування, відповідно до встановленого розміру єдиного внеску (пункт 4 Порядку зарахування єдиного внеску). Механізм повернення надміру сплачених страхових внесків був аналогічним тому, який діяв до 1 січня 2011 року.

3 липня 1998 року Президент України видав Указ № 727/98 (727/98) , яким установив для визначеного цим актом суб'єктів малого підприємництва правила (спосіб) та механізм сплати окремих видів податків та обов'язкових платежів.

Так, згідно з абзацами четвертим-дев'ятим пункту 3 цього Указу суб'єкти підприємницької діяльності-юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця на окремий рахунок відділень Держказначейства, а ці відділення наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до Державного бюджету України - 20 %; до місцевого бюджету - 23 %; до ПФУ - 42 %; на обов'язкове соціальне страхування - 15 % (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 %) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також зумовлених народженням та похованням.

За пунктом 6 Указу № 727/98 (727/98) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема збору на обов'язкове соціальне страхування.

Відповідно до Порядку зарахування, розмежування і обліку єдиного податку суб'єктів малого підприємництва, затвердженого наказом Головного управління Держказначейства від 29 грудня 1998 року № 107 (v0107506-98) , суми єдиного податку, сплаченого платником цього платежу, зараховуються на окремий рахунок, відкритий на ім'я органу Держказначейства, за балансовим рахунком "Кошти Державного бюджету цільового характеру", обробляються і реєструються.

За пунктом 5 цього Порядку суми єдиного податку суб'єктів малого підприємництва між державним бюджетом, місцевим бюджетом, ПФУ, Фондом соціального страхування у співвідношенні, встановленому Указом № 727/98 (727/98) , розмежовуються, записуються у відповідних відомостях і згідно з платіжними дорученням перераховуються, зокрема, до ПФУ - на рахунки ПФУ.

У постанові Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 року № 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727" (507-2000-п) (була чинною на час виникнення спірних відносин) щодо відсоткового розподілу сум єдиного податку зазначено, що суб'єкт малого підприємництва сплачує, зокрема, 57 % нарахованого єдиного податку на рахунки органів ПФУ як частину суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 6).

Нормативний підхід до розуміння положень Указу № 727/98 (727/98) у взаємозв'язку із нормативно-правовим регулюванням відносин, пов'язаних зі сплатою, обліком, зарахуванням страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, повернення зайво сплачених сум внесків, доводить, що Указ № 727/98 (727/98) не встановлює і не скасовує встановлені види податків або загальнообов'язкових внесків, зборів (обов'язкових платежів), не змінює їх вид, цільове призначення чи правову природу. Нормами цього Указу запроваджувався особливий спосіб (механізм) сплати окремих видів податків та обов'язкових платежів, у тому числі і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суть якого полягає в заміні сплати окремих податків і зборів, встановлених законодавством, на сплату одного платежу, названого єдиним податком, у порядку та на умовах, визначених цим Указом.

Слід також зазначити, що положення Указу № 727/98 (727/98) не мали пріоритету в регулюванні відносин сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) до приведення у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що суми страхового внеску, які відповідно до Указу № 727/98 (727/98) в межах (рамках) єдиного податку сплачені на окремий рахунок відділення Держказначейства, частина якого цим відділенням була перерахована на рахунки органу ПФУ і облікована ним як страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, незважаючи на форму і спосіб (механізм) їх сплати не змінюють свого змісту та правової природи, а отже, до них має застосуватися правове регулювання, встановлене у Законі № 1058-ІV (1058-15) .

Якщо суб'єкт підприємницької діяльності-юридична особа, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, в межах єдиного податку, або одночасно відповідно до Указу № 727/98 (727/98) та законів № 1058-ІV (1058-15) і № 400/97-ВР (400/97-ВР) , або за інших подібних обставин сплатить зайву (переплатить) частину сум єдиного податку, що перераховується органами Держказначейства на рахунки органів ПФУ і зараховується в рахунок сплати страхових платежів, повернення надміру або помилково сплачених страхових внесків здійснюється на підставі положень частини 13 статті 20 Закону № 1058-ІV та нормативно-правових актів, які регулювали порядок (механізм) повернення цих сум на час виникнення переплати.

За таких обставин, УПФУ повинен був повернути спірні кошти Товариству, на підставі його заяви, поданої згідно Порядку зарахування єдиного внеску, а тому висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову є правильним.

Аналогічний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлений, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 20 січня та 10 лютого 2015 року (справи № 21-402а14 та 21-579а14 відповідно).

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення апеляційного суду відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва відхилити, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.