5-1522км11 Про розбій, скоєний у стані алкогольного сп'яніння за попередньою змовою двома особами, з метою заволодіння грошовими коштами водія таксі - 16.06.2011 Прийняття

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 16 червня 2011 року справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року.

Вироком Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 серпня 2010 року засуджено:

ІНФОРМАЦІЯ_1, гр. України,

не судимого

за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого;

ІНФОРМАЦІЯ_2, гр. України, таку, що не має судимості

за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженої.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнані винними у тому, що за попередньою змовою між собою вони, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, 2 червня 2010 року приблизно о 21 годині, з метою заволодіння чужим майном, сіли у викликаний автомобіль таксі під керуванням ОСОБА_4, напали на водія, застосовуючи до нього насильство небезпечнє для життя і здоров’я: ОСОБА_1 утримував його рукою за шию, спричинивши легкі тілесні ушкодження і, погрожуючи застосуванням насильства небезпечного для життя і здоров’я, вимагали у потерпілого 8000 грн.

У касаційних скаргах засуджені ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заперечують свою винуватість у вчиненні розбою, не погоджуються з кваліфікацією їхніх дій, посилаючись на односторонність і необ’єктивність судового слідства. ОСОБА_1 просить перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 1 ст. 129 КК України і з урахуванням даних про його особу призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Засуджена ОСОБА_2 просить закрити кримінальну справу відносно неї за відсутністю в її діях складу злочину.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про часткове підтримання касаційних скарг засуджених в частині істотного порушення кримінально-процесуального закону щодо перевірки доводів засуджених про їх невинуватість у вчиненні розбійного нападу, перевіривши матеріали справи та, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що вони підлягають частковому задоволенню, а судові рішення – скасуванню з тих підстав, що органами досудового слідства та судом допущена однобічність і неповнота, відповідно досудового і судового слідства, в справі допущені порушення інших вимог кримінально-процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 22 КПК України прокурор, слідчий, особа, яка проводить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявити, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого.

Згідно зі ст. 64 КПК України при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню подія злочину ( час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), а також винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину.

Згідно зі ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.

Проте, ці та інші вимоги кримінально-процесуального закону під час досудового слідства і розгляду справи в судовому засіданні не виконані, обставини, які мають істотне значення для вирішення питання щодо доведеності винності засуджених у вчиненні інкримінованого їм злочину належно не з’ясовані і з достатньою повнотою не досліджені, вирок і ухвала апеляційного суду Автономної Республіки Крим постановлені з порушенням вимог кримінально-процесуального закону України.

Як убачається із матеріалів справи, за висновками досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою змовою, групою осіб вчинили напад на ОСОБА_4 з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого.

При кваліфікації вчиненого засудженими злочину, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився і апеляційний суд, про доведеність винуватості засуджених у вчиненні нападу на потерпілого ОСОБА_4 з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, змінивши кваліфікуючу ознаку пред’явленого обвинувачення, за відсутності посилань у вироку на підстави такої зміни. У мотивувальній частині вироку при встановленні фактичних обставин події злочину, суд зазначив обидві кваліфікуючі ознаки.

Крім того, суди не взяли до уваги, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад передбаченого КК України (2341-14) злочину, тобто наступні елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона злочину.

Об’єктивна сторона розбою полягає у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою спричинення такого насильства. Напад обов’язково повинен виявлятися у психічному або фізичному насильстві, яке має реальний характер і воно здатне подавити волю потерпілого і примусити його передати майно винному. Суб’єктивна сторона характеризується тільки прямим умислом і корисливим мотивом: особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має ніякого права, має на меті і бажає незаконного збагачення за рахунок чужого майна. Відсутність хоча б одного із складових елементів складу злочину розбою, у тому числі об’єктивної та суб’єктивної сторони означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, не є злочином та може свідчити про наявність інших правових відносин між цією особою та потерпілим.

Під час досудового слідства і в судовому засіданні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 винним себе у вчиненні розбою не визнавали.

На обґрунтування доведеності вчинення засудженими розбою, суди першої і апеляційної інстанції послалися на показання потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, явки з повинною ОСОБА_1 і ОСОБА_2

Проте, суд не звернув увагу, належно не перевірив і не спростував доводи у показаннях обох засуджених як на досудовому слідстві так і в суді про те, що у них не було умислу на вчинення нападу з метою заволодіти майном потерпілого ОСОБА_4, що вони вимагали повернення своїх грошей, загублених, за їх переконанням, у автомобілі "таксі" під керуванням ОСОБА_4, особу якого вони встановили через ОСОБА_8 -директора ТОВ "Фортуна", в якому потерпілий працював.

Саме про такі обставини давали показання потерпілий ОСОБА_4, свідки ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_3 під час досудового слідства. Про це зазначено і у явках з повинною. Крім того, із показань потерпілого, свідка ОСОБА_3 убачається, що після залишення потерпілим автомобіля з метою звернутися за допомогою і викликати міліцію, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишилися на місці пригоди і знаходилися біля автомобіля до приїзду міліції, щоб запобігти розкраданню майна із салона автомобіля за відсутності водія, як про це давали показання самі засуджені.

Цим обставинам, на думку колегії суддів, органи досудового слідства, суди першої і апеляційної інстанції належної оцінки не дали, спрямованість умислу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 належним чином не з’ясували, допустивши неповноту і однобічність при розслідуванні обставин події злочину, односторонність і упередженість при розгляді справи в суді, як правильно про це зазначено у касаційних скаргах засуджених.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо спрямованості умислу необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати поведінку винних і потерпілого, яка передувала події, під час вчинення дій, після події та мотиви вчинення певних дій, що має істотне значення для правильної кримінально-правової кваліфікації дій винних. Такого аналізу всіх обставин вчиненого діяння в даній справі органи досудового слідства при пред’явленні обвинувачення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не проводили, для спростування їх доводів про неправильну кваліфікацію дій додаткові доказі не збирали.

Під час розгляду справи судами першої і апеляційної інстанції допущена неповнота на неправильність досудового слідства не можуть бути усунуті.

З огляду на наведене, з урахуванням вимог ст. 26 КПК України, судові рішення, ухвалені щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягають скасуванню, а справа направленню на нове розслідування.

Під час нового розслідування необхідно усунути неповноту та неправильність на які вказано в мотивувальній частині ухвали, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, дати належну оцінку зібраним доказам у їх сукупності і в залежності від встановленого прийняти рішення щодо винності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 і кваліфікації їх дій.

На підставі наявних у справі доказів, а також у разі необхідності додатково зібраних, з’ясувати спрямованість умислу обвинувачених і, якщо виникне питання щодо пред’явлення нового обвинувачення, провести у зв’язку з цим відповідні слідчі дії.

Приймаючи рішення про направлення справи на нове розслідування, колегія суддів вважає необхідним змінити ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на підписку про невиїзд, ураховуючи, що вона має постійне місце проживання, не ухилялася від слідства і суду, на утриманні у неї двоє малолітніх дітей.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, справу направити на нове розслідування прокурору м. Керчі.