Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 червня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 17 березня 2011 року щодо нього.

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 січня 2010 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого 18.12.2003 року за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 188, ст. 304 КК України на 5 років позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки. Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12.06.2008 року звільнений від покарання за ч. 2 ст. 188 КК України у зв’язку з декриміналізацією,

засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України зі звільненням його від покарання на підставі ч. 4 ст. 74 КК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він 11 травня 2006 року близько 11 години на території ринку "Колос" у м. Миколаєві у невстановленої особи незаконно придбав без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб - каннабіс вагою у висушеному вигляді 7, 2 г, який переніс до місця свого проживання в квартиру АДРЕСА_1. В той же день незаконно перевозив цей наркотичний засіб на громадському транспорті та був затриманий працівниками міліції близько 17 години 40 хвилин біля будинку № 25/4 по вулиці Леваневцев у м. Миколаєві.

За апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вирок місцевого суду в частині звільнення засудженого від покарання на підставі ч. 4 ст. 74 КК України скасовано Апеляційним судом Миколаївської області та постановлено свій вирок від 17 березня 2011 року. Цим вироком ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 309 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік та на підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18.12.2003 року і визначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і 1 місяць.

У касаційній скарзі засуджений посилається на те, що апеляційний суд не в повній мірі врахував сукупність всіх обставин справи, і прийшов до помилкового рішення про скасування вироку суду першої інстанції в частині звільнення його від призначеного покарання. У зв’язку з цим порушує питання про зміну вироку апеляційного суду та просить призначити йому покарання, не пов’язане із позбавленням волі.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у незаконному придбанні, перевезенні й зберіганні без мети збуту особливо небезпечного наркотичного засобу підтверджується доказами, дослідженими судом у порядку ч. 3 ст. 299 КПК України, і в касаційній скарзі не заперечується.

Дії засудженого правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 309 КК України.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного, й навів у вироку переконливі мотиви прийнятого рішення.

Зокрема, апеляційним судом ураховано ті дані й обставини, на які є посилання в касаційній скарзі, зокрема, те, що він співмешкав із ОСОБА_6, яка мала 3-х неповнолітніх дітей, повністю визнав свою вину та щиро покаявся у вчиненому злочині. З урахуванням цих даних у сукупності, апеляційний суд визнав можливим призначити засудженому покарання у мінімальній межі санкції ч. 1 ст. 309 КК України.

У той же час апеляційний суд, з наведенням у вироку переконливих мотивів обґрунтовано визнав неможливим на підставі ч. 4 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_5 від покарання. Зокрема, апеляційний суд вірно послався на те, що ОСОБА_5 злочин учинив у період іспитового строку за вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18.12.2003 року, більше 4-х років знаходився у розшуку (а.с.95), його посередню характеристику, відсутність даних про місце роботи.

Що стосується доводів засудженого про те, що апеляційний суд безпідставно визначив йому остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України, то вони не заслуговують на увагу.

Як убачається з матеріалів справи, вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18.12.2003 року ОСОБА_5 було засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 188, ст. 304 КК України на 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.

Новий злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, він учинив 11 травня 2006 року. Тобто, в період іспитового строку за попереднім вироком.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановляння вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Отже, покарання засудженому призначено судом 2-ї інстанції відповідно до вимог закону, і воно за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Підстав для його пом’якшення, як про це ставиться питання у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_5, не вбачається.

Ураховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги засудженого і скасування чи зміни вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_5

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, також не встановлено.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України колегія суддів

вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 17 березня 2011 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 - без задоволення.