Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Міловського районного суду Луганської області від 05 лютого 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міловської селищної ради Луганської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання неправомірним і скасування рішення,

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Міловської селищної ради Луганської області, в якому просила визнати неправомірним і скасувати рішення виконавчого комітету Міловської селищної ради № 61 від 18 листопада 2014 року про надання ОСОБА_2. дозволу на розміщення тимчасової споруди.

Постановою Міловського районного суду Луганської області від 05 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що у приватній власності позивача є кафе "У Семенівни", розташоване по АДРЕСА_1. Поряд з її кафе на відстані 4,8 м розташований магазин "Павутина", який належить третій особі - ОСОБА_2.

Земельна ділянка між будівлями знаходиться у комунальній власності Міловської селищної ради.

14 жовтня 2014 року третя особа звернулася до Міловської селищної ради з заявою про надання їй дозволу на встановлення на вказаній земельній ділянці тимчасової споруди (металевого контейнеру) для здійснення підприємницької діяльності.

Рішенням виконавчого комітету Міловської селищної ради від 18 листопада 2014 року № 61 їй надано дозвіл на розташування тимчасової споруди, площею 2,4x6,1 м, для провадження підприємницької діяльності.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач заявила цей позов.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Правила пожежної безпеки в Україні (z1410-04) , затверджені наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2005 року № 126, на які посилається позивач, не розповсюджуються на спірні правовідносини.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів передчасними.

Статтею 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАС України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Таким чином обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Таких висновків необхідно дотримуватися судам під час ухвалення рішень.

Згідно із ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення, або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо), та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Між тим, як вбачається зі змісту судових рішень, суди розглянули справу з порушенням цих норм, оскільки не надано відповідь, чому суд обрав іншу норму права (закону), а також чому не застосував правовий наслідок, передбачений нею, тоді як позивач посилався на порушення відповідачем при прийнятті спірного рішення ДБН 360-92**, затверджених Наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44 (v0044481-92) "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".

Відсутність в судових рішеннях аргументів, за якими суд відхиляє обставини, на які посилається сторона як на обґрунтування своїх вимог чи заперечень, свідчить, що суд не почув сторону, чим порушив норми процесуального закону.

Оскільки під час вирішення справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то скаргу позивача слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Міловського районного суду Луганської області від 05 лютого 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.