443/875/13 Про визнання протиправним та скасування рішення міської ради про розгляд заяви фізичної особи-підприємця, яким встановлено режим роботи належного позивачу закладу (бару і комплексу відпочинку "Фора") - 16.12.2015 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи – підприємця Серафин Тетяни Ігорівни на постанову Жидачівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року у справі за позовом Фізичної особи – підприємця Серафин Тетяни Ігорівни до Виконавчого комітету Жидачівської міської ради Львівської області, третя особа: Підлісецький Тарас Андрійович про визнання протиправним рішення,

Фізична особа – підприємець Серафин Т. І. звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Жидачівської міської ради Львівської області, за участю третьої особи: Підлісецького Т. А., в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 27 березня 2013 року № 68 "Про розгляд заяви фізичної особи-підприємця Серафин Т. І.", яким встановлено режим роботи належного позивачу закладу (бару і комплексу відпочинку "Фора") з 10.00 до 23.00 год.;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 11 жовтня 2012 року № 180 "Про розгляд звернень мешканців вул. Міцкевича щодо діяльності громадського закладу – кафе-бару "Фора", вул. Міцкевича, 9, м. Жидачева", яким встановлено режим роботи належного позивачу закладу (бару і комплексу відпочинку "Фора") з 10.00 до 23.00 год.;

- зобов’язати відповідача переглянути рішення від 11 жовтня 2012 року № 180, від 27 березня 2013 року № 68 та прийняти рішення, яким погодити встановлення для бару і комплексу відпочинку "Фора" графіку роботи з 12.00 год. до 02.00 год.

Постановою Жидачівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та ухвалою апеляційного суду про залишення його без змін, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій ставить питання про скасування таких рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач проти касаційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення.

Від третьої особи заперечень проти скарги не надійшло.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 20 червня 2006 року Жидачівською міською радою Львівської області позивачу надано дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі кафе-бару "Фора" і встановлено графік роботи щоденно з 09.00 год. до 24.00 год. без перерви.

11 жовтня 2012 року відповідачем прийнято рішення № 180 "Про розгляд звернень мешканців вул. Міцкевича щодо діяльності громадського закладу – кафе-бару "Фора", вул. Міцкевича, 9, м. Жидачева", яким встановлено режим роботи названого закладу з 10.00 год. до 23.00 год. та зобов’язано власників останнього забезпечити рівень звучання звуковідтворювальної та музичної апаратури та музичних інструментів та іншого на рівнях, що не перевищує установлених санітарними нормами рівнів.

12 лютого 2013 року позивач звернулась до відповідача з заявою щодо встановлення режиму роботи бару "Фора" з 12.00 год. до 02.00 год. без вихідних та перерви.

27 березня 2013 року відповідач прийняв рішення № 68 "Про розгляд заяви фізичної особи-підприємця Серафин Т. І.", яким відмовив у задоволенні заяви позивача щодо погодження режиму роботи бару, комплексу відпочинку "Фора", залишивши в силі рішення від 11 жовтня 2012 року № 180, яким встановлено режим роботи закладу з 10.00 год. до 23.00 год.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України, а саме: встановлюючи обмеження щодо режиму роботи закладу позивача, відповідач діяв в інтересах територіальної громади, від якої ним отримано низку звернень щодо порушення тиші та підвищення криміногенної ситуації.

Колегія суддів вважає висновки судів передчасними.

Стаття 100 КАС України в редакції, яка була чинна на момент звернення позивача до суду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, визначає, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

У свою чергу, частина друга статті 99 названого Кодексу встановлює, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 11 жовтня 2012 року, суд першої інстанції констатував факт пропуску позивачем шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду та відсутність клопотання про його поновлення, однак безпідставно не застосував установлені процесуальним законом наслідки такого пропуску.

Суд апеляційної інстанції залишив назване питання поза увагою.

Щодо відмови в задоволенні позову іншій частині позовних вимог, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Частинами першою та другою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Частинами першою, третьою та четвертою статті 23 Господарського кодексу України визначено, що органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) , законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.

Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

Незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Пунктом 13 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року № 833 (833-2006-п) , визначено, що режим роботи торговельного об'єкта та закладу ресторанного господарства встановлюється суб'єктом господарювання самостійно, а у випадках, передбачених законодавством, за погодженням з органами місцевого самоврядування.

Відповідно до підпункту 4 пункту "б" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності.

Частина перша статті 24 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" визначає, що органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров'я населення шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів, серед іншого, зобов'язані: забезпечувати під час роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури, при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів тощо рівні звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях і на відкритих площадках, а також рівні шуму в прилеглих до них жилих і громадських будівлях, що не перевищують рівнів, установлених санітарними нормами; вживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, зокрема в розташованих у межах населених пунктів закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу.

Частинами сьомою та восьмою статті 24 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" встановлено, що сільські, селищні, міські ради затверджують правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, якими з урахуванням особливостей окремих територій (курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, заповідні тощо) установлюються заборони та обмеження щодо певних видів діяльності, що супроводжуються утворенням шуму, а також установлюється порядок проведення салютів, феєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, встановлених законом, забезпечують контроль за додержанням керівниками та посадовими особами підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також громадянами санітарного та екологічного законодавства, правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, інших нормативно-правових актів у сфері захисту населення від шкідливого впливу шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що органи місцевого самоврядування в спірних правовідносинах наділені повноваженнями:

- затверджувати правила додержання тиші у відповідних населених пунктах та забезпечувати контроль за їх виконанням;

- установлювати заборони та обмеження щодо певних видів діяльності, що супроводжуються утворенням шуму;

- встановлювати за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності.

Тобто, до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення режиму роботи підприємств, установ та організацій сфери обслуговування не в односторонньому порядку, а виключно за погодженням із відповідним власником, що передбачає активну поведінку сторін такого погодження.

У свою чергу, право органів місцевого самоврядування встановлювати заборони та обмеження щодо певних видів діяльності стосується невизначеного кола осіб та не може бути застосоване до конкретного суб’єкта господарювання.

При вирішенні справи по суті суди дійшли передчасного висновку про те, що відповідач, відмовивши в установленні позивачу бажаного режиму роботи закладу, діяв у межах повноважень та у спосіб, визначені Законом, не дослідивши дотримання процедури погодження названого питання між сторонами.

Більше того, суди, пославшись на встановлену статтею 24 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" заборону на користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму з 22:00 год. ночі до 8:00 год. ранку, не врахували встановлених частиною шостою цієї норми виключень, та не обґрунтували наявності у відповідача повноважень реагувати на факти перевищення підприємствами, установами та організаціями сфери обслуговування гранично допустимого рівня шуму. При цьому, сама по собі наявність звернень представників громади щодо порушення режиму тиші не може бути самостійним доказом факту перевищення рівня шуму в такому закладі.

Отже, ухвалені судами обох інстанцій рішення не відповідають вимогам статті 159 КАС України щодо законності та обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню в повному обсязі, а справа відповідно до правил статті 227 КАС України – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

Під час розгляду справи судам слід надати оцінку спірним відносинам із урахуванням положень частини третьої статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості та пропорційності рішення (рішень) відповідача як суб’єкта владних повноважень.