Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Лубенської міської ради про скасування рішення,

ОСОБА_4 звернувся з позовом до виконавчого комітету Лубенської міської ради про визнання протиправним акту комісії по визначенню збитків власниками землі та землекористувачами від 27 червня 2014 року, визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради від 23 липня 2014 року № 162.

Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2015 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В запереченнях відповідач просив залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 27 червня 2014 року комісією по визначенню збитків власникам землі та землекористувачам прийнято висновок про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, площею 1,7462 га, використовується позивачем з порушенням земельного законодавства. Оплата за землю не справляється, борг згідно розрахунку Управління з питань комунального майна та земельних відносин за період з 09 вересня 2011 року по 01 липня 2014 року складає 244 699 грн 26 коп.

Рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради від 23 липня 2014 року № 162 затверджено цей акт.

Не погоджуючись з актом та рішенням, позивач звернувся з цим позовом до адміністративного суду.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані акт та рішення не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 17 КАС, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов'язків для особи, тому їх висновки не можуть бути предметом спору в адміністративній справі.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що позовні вимоги в частині визнання протиправним акту комісії по визначенню збитків власниками землі та землекористувачами від 27 липня 2014 року задоволенню не підлягають, оскільки акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, а є носієм доказової інформації, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Для вирішення питання про правомірність нарахування даних коштів, суд апеляційної інстанції вказав, що слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вину), а також ступінь вини, в розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України, проте вказане питання не може бути предметом розгляду а адміністративному суді, оскільки вищевказані обставини повинні встановлюватись лише в порядку господарського судочинства під час розгляду справи про стягнення збитків. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції дала оцінку повноваженням суб'єкта владних повноважень та дотримання ним встановленої процедури під час прийняття оскаржуваного рішення.

Колегія суддів не заперечує правильності резолютивної частини оскаржуваних судових рішень щодо відсутності підстав для задоволення позову, але не погоджується з мотивуванням суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно із ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таки чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що позовні вимоги в частині визнання протиправним акту комісії по визначенню збитків власниками землі та землекористувачами від 27 червня 2014 року задоволенню не підлягають, оскільки акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні іншого спору.

Щодо визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради від 23 липня 2014 року № 162, колегія суддів касаційної інстанції зазначає таке.

Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно із ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні зокрема внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Стаття 157 ЗК України встановлює, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Відповідно до п.п. 1 п. "а" ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки.

Пунктом "б" частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надано виконавчим органам рад повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам визначений постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 року (284-93-п) , пунктом 1 якого встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до пункту 2 Порядку, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

На підставі наведеного колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність у відповідача права приймати рішення, яким затверджувати акти комісії про визначення розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки.

Водночас, в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Між тим у справі, яка розглядається, позивач заявив позов про скасування рішення, яке вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов особи про скасування цього рішення, тому підстави для задоволення позову про визнання протиправною і скасування рішення відповідача відсутні.

При цьому суд касаційної інстанції не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо надання правової оцінки оскаржуваному рішенню відповідача в розрізі повноважень для його прийняття, оскільки, як зазначалось вище, умовою для його скасування є порушення прав особи, яка заявила позов до суду. В іншому випадку, буде вважатись захист права невизначеної особи, кола осіб.

Помилкове застосування судами норм матеріального права не призвело до прийняття неправильного по суті рішення, а тому суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів за наявності інших підстав для відмови в позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2015 року - без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.